Великі помічники

Узагалі добре було б, щоб діти допомагали. Але ж сучасні підлітки зовсім не такі, якими були ми в дитинстві. Вони постійно заклопотані, мають складні характери, і їх не змусиш виконувати «чорну роботу». Не хочеться позбавляти дітей дитинства, адже їм доводиться складно, зараз такі навчальні навантаження! Виростуть – напрацюються!

Для мене запитання навіть так не поставало, тобто я не думала про те, повинні чи не повинні діти допомагати мені вдома. Так уже складалося, що я була сама, допомоги чекати немає звідки, ось і перекладала на дітей те, із чим сама не встигала впоратися. Тепер можу дозволити собі найняти людину для прибирання й приготування їжі, але хлопчики відмовляються. Запевняють, що ці гроші краще витратити на інше.

Коли вони подорослішають, стануть самостійними, тобто навчаться все робити акуратно й швидко. Тому, що раніше ця допомога виявиться не допомогою, а навпаки, шкодою. Уявіть собі маленьку дитину, яка миє посуд. Вона ж його весь переб`є! Та й від миття підлоги користі буде мало, якщо дитина забруднить усе ще більше. Переробляти доведеться довше. Вважаю, років із семи – восьми можна потроху починати привчати дитинудопомагати батькам. Хоча я сама навіть пізніше почала це робити.

Не можу сказати, що саме із певного моменту я почала привчати своїх хлопчиків працювати. Усе відбулося саме собою, причому з маймолодшого віку, ще коли вони лазили підлогою. Для початку потрібно було поскладати свої іграшки в коробку. Як я їх привчала це робити? Ми разом прибирали, щоб було цікавіше. Потім поступово роздвлили обов`язки – один прибирає машинки, другий поправляє диванні подушки, я швиденько підмітаю підлогу. Наступного разу мінялися обов`язками. Чи відмовлялися мої хлопці прибирати за собою? Аякже! Способи були різними – іноді досить було похвалити, іноді влаштовувала змагання, навіть картонні медалі виготовляла. Проте зараз не стимулюю, самі стежать за порядком у своїй кімнаті, та й у будинку.

Мені іноді здається, що це залежить не від віку, а від того, який дитина має характер. Вважаю, що є діти – потенційні акуратисти й помічники, а є ті, яких вчити марно, адже результату не буде.

Я вважаю, що ніколи не пізно. У дитинстві я була не занадто акуратною, мама мене не залучала до допомогивдома. А потім років у п`ятнадцять я поїхала до табору, де ми все самостійно робили – і картоплю чистили, і прибирали, і прали. Після такого тренінгу я повернулася зовсім іншою людиною, тому що разом із роботою, яку доводилося виконувати, у таборі було багато самостійності – ми самі вирішували, хто чим займатиметься, і почуття відповідальності було просто якесь нереальне. Наприклад, моя подруга була маминою дочкою, нічого не вміла робити. Але коли вийшла заміж, довелося всього навчитися. Тепер вона є зразковою господинею, удома лад, готує дуже смачно. Отже, не можу сказати, що розумію тих батьків, які запевняють, що своєчасно не навчили дитину, тому тепер уже нічого вдіяти не можна.

Я намагалася, але надовго цього стимулу не вистачило. Старша дочка краще переглядатиме телевізор, замість заробляти гроші хатньою працею. Молодша може зробити, але якість її допомоги є сумнівною – мені доводилося все переробляти.

Зовсім не обов`язково сплачувати гроші за допомогу. Я переконана: якщо я сьогодні скасую фінансове заохочення своїх синів, вони не припинять допомагати мені вдома, тому що за багато років це стало традицією. Але коли хлопчиськи почали дорослішати, то такі фінансові взаємини дали мені можливість сформувати в них почуття дорослості. Адже я не просто даю їм кишенькові гроші, хлопці їх чесно заробляють своєю працею, і мені здається, що це є корисним. Принаймні, мої слова «зараз на цю покупку бракує грошей, доведеться придбати це наступного разу» діти розуміють.

Відчуваєте різницю в підходах мами № 1 і мами № 2? Ні, ми зовсім не критикуватимемо одну маму й не хвалитимемо іншу. Адже кожна з нас виховує дітей так, як вважає за потрібне і правильне. Але якщо ми прагнемо, щоб наші діти зростали добрими, працьовитими й чуйними, допомагали нам, то слід урахувати деякі прості правила.

     

Отже, поза сумнівом, що всі батьки прагнуть, щоб їх діти хоча б трішечки їм допомагали. Немає таких мам і татусів, які заохочували б ледарство своїх спадкоємців, адже всі розуміють, що діти повинні навчитися жити й заробляти самостійно.

Починаємо привчати раніше, щойно маля почне ходити й із захопленням вхопиться за мамин віник. Нехай поки складає свої іграшки або одяг, допомагає мамі «донести» сумку з магазину або розкласти продукти, разом із татом «заміняє» колесо автомобіля або миє залізного коня.

     

Діти сприймають чіткі й конкретні інструкції. Наприклад, краще не говорити малюкові, що він повинен прибрати у своїй кімнаті, навести лад. Говоріть коротко та зрозуміло, пропонуючи дитині виконати відразу тільки одну – дві дії.

Поки для дитини головний життєвий інтерес становить гра. Саме цей принцип і потрібно враховувати, привчаючи малюка допомагати вдома. Грайте в гру «Хто швидше прибере?», «У кого акуратніше лежить одяг?» або «Хто краще почистить взуття?». Не забувайте хвалитидітей, а ще час від часу придумувати жартівні й серйозні призи.

     

Зверніть увагу на те, як ви ставитеся до результатів дитячої праці. Справді, малюк ще не все може робити якісно, так, як це робимо ми, дорослі. Що ви скажете, якщо дитина вимила підлогу, але при цьому зробила це не занадто акуратно? Усе залежить від того, скільки років виповнилося вашому малюкові. Якщо він ще зовсім малий, то слід оцінити те, що він взагалі узявся працювати і виконав до кінця. А усунути недоліки можна й самостійно. Діти старшого віку потребують допомоги дорослих і майстер – класу з миття підлог без критики й спонукань.

     

У віці двох із половиною – трьох років усі діти починають цікавитися тим, що робимо ми, дорослі. Цим моментом і потрвбно скористатися, щоб почати привчати дитину до допомоги вдома. Наше завдання – не знеохотити, а навпаки, стимулювати інтерес дитини. Звісно, ми самі значно швидше та якісніше підметемо, помиємо й почистимо. Але окриками: «Залиш негайно ганчірку!» або «Не лізь у воду!» ми назавжди відучимо дитину допомагати нам, дорослим.

     

Хваліть дитину вже за те, що в неї виникло бажання вам допомогти.

     

Для того щоб дитина могла виконати нову «справу», її обов`язково потрібно навчити. Хто сказав, що діти повинні мати вроджену навичку мити черевики або підмітати підлогу? Малюкові неодмінно потрібно показати, як правильно віджимати ганчірку або в якому напрямку підмітати підлогу, як акуратно й легко змітати сміття в совок, як правильно поливати квіти або пилососити. Ваша участь і допомога спочатку додадуть дитині впевненості у своїх силах, і вона не відмовиться вам допомогти іншим разом.

     

Якщо в малюка не все вийшло ідеально, не акцентуйте на цьому увагу. Поки важливо не те, наскільки ідеально дитина виконала ту або іншу роботу, а те, що в неї з`явилося бажання допомогти близькій людині. Не критикуйте малюка, прискіпуючись до недомитої підлоги.

     

Якщо у вас не виходить залучити дитину до допомоги вдома, тоді потрібно поспостерігати, яка саме робота їй більше подобається. Наприклад, хлопчик може з невдоволенням мити посуд, зате охоче сходить до магазину і принесе важкі сумки. А ось дівчинка із захопленням пратиме або прасуватиме, але похід за продуктами її не порадує. Поки ви можете доручати малюкові те, що його більше цікавить.

     

Виконуйте роботу спільно. Іноді дитині важко виконати чкусь справу самостійно, вона не певна у своїх силах або в тому, що зможе зробити все добре. Але якщо ви станете поруч, своїм пркладом продемонструєте дитині, що немає нічого неможливого, вчасно її похвалите, то вона зможе все зробити.

     

Ставте перед дитиною мету, поки малюк ще не вміє робити це сам. Адже якщо ви попросили дитину підмести підлогу, то мета - не розмахувати віником, а зробити кіімнату чистішою. Поясніть це дитині.

     

Мета повинна бути реальною й досяжною, зрозумілою дитині.

     

Головне в залученні до праці – це регулярність. І як що ви сьогодні пропонуєте дитині прибрати свої іграшка, а завтра робите це самі, то навряд чи вам удасться виховати собі помічника.

     

Не забувайте оцінити працю дитини й нагородити за «особливі заслуги» перед родиною. Адже кожному з нас приємно, коли його працю помічають і цінують.

     

Деякі батьки переживають, що хлопчики, які з ранього дитинства багато допомагають удома, виростуть занадто жіночними, «хатніми господинями» і «підкаблучниками». Але цього навряд чи слід боятися. Адже багато дорослих чоловіків зізнаються, що в дитинстві допомагали своїм мамам. Доручайте хлопчикові таку роботу, що вимагає фізичних зусиль: принести сумки, щось полагодити, зустріти вас із роботи (це теж є допомогою). Підкреслюйте його чоловічу роль і запевняйте, що без нього ви б нізащо не впоралися з якоюсь справою, тому що ви жінка. ураховуйте інтереси дитини і не намагайтеся змусити її виконувати те, що їй не подобається. Наприклад, якщо хлопчикові не подобається мити посуд, то домовтеся, що це робитимете ви, а він відповідатиме за прогулянки із собакою й чищення сімейного взуття.

     

Батьків дівчаток турбує інше. А якщо їх донька, активно допомагаючи вдома сьогодні, звикне до «чорної» хатньої роботи й так на все життя й залишиться «попелюшкою»? Але ж так може відбутися лише в тому випадку, якщо ви самі не працюєте, навантажуючи тільки дитину. Яущо ж ви спільно прибираєте, чесно ділите між собою обов`язки, то навряд чи дівчинка все життя виконуватиме всю хатню роботу.

Не вважати , що все втрачено і нічого не можна вдіяти. Чим старшою є дитина, тим краще вона розуміє те, що ви їй говорите. Продумайте нові «правила гри» для дитини, частиною яких є допомога вдома. Поясніть синові або доньці, що у вашій родині допомагати – це нормально. Запропонуйте дитині вибрати один – два обов`язки, які йому не важко виконувати регулярно. Обов`язково хваліть дитину за її «перші успіхи», контролюйте процес, щоб не виникло бажання «усе облишити». Знайдіть стимули, що «працюватимуть» саме в ситуації з вашою дитиною. Наприклад, син бажає вирушити у вихідні на хокейний матч, отже, запропонуйте йому допомогти ва, щоб ви могли виконати його прохання.

     

Ми живемо разом із бабусею, і вона постійно намагається все зробити для дитини, тому остання не виявляє бажання нічого робити самостійно. Як бути в такому випадку?

     

Ви можете й повинні обов`язково поговорити з бабусею. Не потрібно сваритися з нею, просто спокійно поясніть, чому вам важливо, щоб дитина допомагала вам удома. До речі, і для бабусі в цьому знайдіть позитивний момент. Як правило, бабусі балують своїх онуків і обмежують від турбот, пояснюючи це бажанням бути потрібними. Дайте бабусі можливість проявляти свою до онука інакше: в`язати светр, відвідувати разом кінотеатр або гуляти, допомагати виконувати домашні завдання. А дитину все – таки привчайте до самостійних дій. Будьте наполегливими і послідовними, у вас усе неодмінно вийде.