Коли йти до психолога
Психолог повинен допомогти вам у разі:
Невролог (невропатолог, психоневролог) – це лікар, до завдань якого входить встановлення збереження нервової системи. Якщо ваша дитина пережила важку травму або інфекцію, яка може вплинути на розвиток її нервової системи, вона буде довго спостерігатися у невролога. При серйозних відхилень у нервово-психічному здоров’ї (СДУГ, нав’язливі руху, сильні страхи), слід звернутися не тільки до психолога, а й до невролога, який має визначити, чи потрібно додатковий медичний (як правило, загальнозміцнюючий) вплив або з нервовою системою дитини все в порядку.
Треба завжди пам'ятати, що одна дитина може сильно відрізнятися від іншої в своєму розвитку, тут завжди можливі істотні варіації. Худенький, рухливий, сильний, активний хлопчик сяде і встане на ніжки раніше, ніж пухкенька, спокійна, менш жвава дівчинка. Однак це не означає, що дівчинка в порівнянні з цим хлопчиком запізнюється в розвитку. У подібному випадку слова «затримка» або «відставання» позбавлені всякого сенсу. Кожна дитина розвивається по-своєму, відповідно з дозріванням її власної нервової системи, а також залежно від того, як за нею доглядають. Цілком очевидно, що в моторному плані ніякої рівності не існує, інакше будь-яка людина могла б стати тенісним чемпіоном або переможцем лижних гонок. Крім того, треба враховувати, що вже в перші тижні життя виявляються очевидні відмінності в поведінці хлопчиків і дівчаток. Зрозуміло, з самого народження ваша манера бути поруч з дитиною, говорити з нею, пестити її, поведінка батька, який з самого початку буде проявляти до дівчинки більше ніжності, можуть вплинути і, поза всяким сумнівом, вплинуть на розвиток дитини. Саме тому можна, поряд з біологічною чоловічою або жіночою статтю, говорити про існування соціального статі, що складається під впливом методу виховання майбутнього чоловіка або майбутньої жінки. Часто говорять, що дівчатка розвиваються швидше за хлопчиків. Це невірно, коли мова йде про дитинство і в ранньому дитинстві. Безсумнівно, статеве дозрівання відбувається у дівчаток раніше, ніж у хлопчиків. В них раніше настає психологічна зрілість, і шістнадцятирічна дівчинка дійсно нерідко вже майже сформована жінка, тоді як шістнадцятирічний хлопчик - все ще велика дитина. Але, залишаючи в стороні всі індивідуальні варіації, у немовлят чоловічої статі моторний розвиток відбувається швидше, ніж у маленьких дівчаток, і, якщо брати в середньому, вони в одному й тому ж віці здатні проробляти більше різних дій. Також не можна повністю ігнорувати ту обставину - і затятим поборникам рівності статi не завадило б над цим гарненько задуматися, - що особливості, притаманні певнiй статі, укладені в кожній клітині організму. Кожна клітина жіночого організму відрізняється від відповідної їй клітини організму чоловічого. Норма - поняття дуже важливе. Всім лікарям постійно доводиться проводити грань між тим, що можна вважати нормальним, і тим, що явно виходить за межі норми. І стосується це як проблем власне медичних, органічних, так і чисто психологічних. Говорячи про проблеми фізичного розвитку дитини межа між «нормальним» та «ненормальним» вельми і вельми розпливчаста. Візьмемо найпростіший приклад. Як часто матері божеволіють через те, що перший зуб у дитини ще не прорізався до 6 місяців, або через те, що перший молочний зуб ще не випав до 6 років. Насправді все це не має ніякого значення. Норма - це золота середина. Поняття норми ще більш розпливчате у всьому, що стосується дитячої психології. І часом все залежить тільки від того, як батьки сприймають поведінку своєї дитини. Абсолютно нормально (і нічим тут обурюватися!), коли малюк півтора років від роду, якому забороняють щось робити, повертається до спроби зробити саме це знову і знову, упирається, немов провокуючи батьків на протест, немов кидаючи їм виклик, і так повторюється два, три, чотири рази, - це він перевіряє вашу здатність дозволити йому бажане чи заборонити насправді. А бсолютно нормально (і нічим тут обурюватися!), коли хлопчик чи дівчинка в 6 років бреше, щоб приховати якісь свої дії, про які йому точно відомо, що вони можуть викликати осуд, якщо не покарання. Цілком нормально, що дитина наполягає на своїй брехнi, заперечуючи цілком очевидне, - це необхідно їй для самоствердження, для збереження в недоторканності власної особистості.
Агресивна дитина
Майже в кожній групі дитячого садка, у кожному класі зустрічається бодай одна дитина з ознаками агресивної поведінки. Вона нападає на інших дітей, обзиває і б’є їх, відбирає й ламає іграшки, навмисно вживає грубі слова – одним словом, стає «грозою» усього дитячого колективу, джерелом засмучень вихователів та батьків. Цю йоржисту, забіякувату, грубу дитину важко прийняти такою , якою вона є, а ще важче зрозуміти. Однак агресивна дитина, як і будь-яка інша, має потребу в ніжності й допомозі дорослих, тому що її агресія – це насамперед виявлення внутрішнього дискомфорту, невміння адекватно реагувати на події, що відбуваються довкола неї. Тривожна дитина
Тривожна дитина, входячи до групи, напружено вдивляється в усе, що є навколо, несміливо, майже беззвучно вітається і обережно сідає на краєчок найближчого стільця. Здається, що вона очікує яких-небудь неприємностей. Таких дітей чимало. Часто вони очікують найгіршого. Діти почуваються безпомічними, побоюються грати в нові ігри, приступати до нових видів діяльності. У них завищені вимоги до себе, вони дуже самокритичні. Рівень їх самооцінки низький, такі діти справді думають, що вони гірші за інших, некрасиві, нерозумні, незграбні. Вони шукають заохочення, схвалення дорослих у всіх справах.
Діти, які живуть у мріях
«Відхід від реальності» — ще один варіант несприятливого розвитку дитини. Він спостерігається тоді, коли потреба в увазі та власній значущості поєднується в дітей із тривожністю, підвищеною чутливістю, непевністю в собі: такі діти, не маючи можливості реалізувати себе в реальних досягненнях, починають мріяти. У своїх мріях такі діти здійснюють різні подвиги або роблять щось таке, що викликає замилування в решти людей, вони бачать себе сильними, гарними, упевненими. Ці мріяння призводять до ще більшої пасивності таких дітей у реальному житті, активність поступово починає вимагати від них значних зусиль і викликає почуття значного напруження; чітко виявляється компенсаторний або замінний характер їхньої поведінки; будь-яка невдача активізує схильність до мріянь. Коли дитині нічого не цікаво Серед багатьох проблем сучасного дитинства батьки та вихователі часто стикаються з відсутністю в дітей інтересу до будь – чого: пізнання, діяльності, інших людей, світу. Часом виконуючи певні дії, діти не відчувають до них інтересу, бажання вникнути, довідатися, зрозуміти. Що ж відбувається з нашими дітьми, чому зникає інтерес, чому гаснуть очі й виникає протиприродна апатія, байдужість і втома, вичерпується натхнення? У чому причини душевного спустошення? Нудьга – (за словником Володимира Даля) визначається як тяжке відчуття від млявого, бездіяльного стану душі, томління. Отже, нудьга або відсутність інтересу – певний стан душі. Якщо діти відчувають нудьгу, в них відсутній інтерес – це сигнал неблагополуччя душевного стану, сигнал того, що особистість розвивається не в тому напрямку. Нудьга – протиприродний дитячому віку стан. Діти з порушеннями нервової системи
Навчальні невдачі та незадовільна поведінка можуть бути також обумовлені порушеннями функціонування нервової системи дитини. Перше, що необхідно зрозуміти батькам,— це те, що комплекс таких якостей, як емоційна нестійкість, підвищена збудливість, зниження рівня контролю за поведінкою, погана концентрація уваги, підвищена стомлюваність, порушення сну та апетиту, настирливі рухи, недостатньо розвинене почуття дистанції, а також присутність одного або кількох соматичних або вегетативних проявів (алергодерматозу, енурезу, вегето-судинної дистонії, порушень постави та інших) можуть свідчити про функціональне ослаблення нервової системи дитини, неузгодженість діяльності окремих під-структур мозку, дисбаланс нервових процесів.
Гіперактивна дитина
Напевне, у кожному дитячому колективі зустрічаються діти, яким важко довго сидіти на одному місці, мовчати, дотримуватися інструкцій. Вони створюють додаткові труднощі у роботі вихователів і вчителів, тому що дуже рухливі, запальні, дратівливі й безвідповідальні. Гіперактивні діти часто зачіпають різні предмети, штовхають однолітків, створюючи конфліктні ситуації. Вони часто ображаються, але про свої образи швидко забувають. Відомий американський психолог В.Оклендер так характеризує цих дітей: «Гіперактивній дитині важко сидіти, вона метушлива, багато рухається, вертиться на місці, іноді надмірно балакуча, може дратувати манерою своєї поведінки. Активність або гіперактивність
«Мій малюк на місці не сидить і двох хвилин, навіть коли їсть за столом, все прагне втекти кудись. І так до самого вечора, а потім ніяк не вкладеш спати »- розповідає мама 4-річного хлопчика. На перший погляд, нічого особливого: адже для дошкільника підвищена рухова активність є нормою. Проте активність буває різною. Слід звернути увагу на кілька аспектів. Отже, якщо ваша дитина:
Синдром дефіциту уваги з гіперактивністю (СДУГ) - це не просто поведінкова проблема. Часто можна почути, що гіперактивну дитину просто «батьки не виховують», «він ременя не пробував», «йому вдома все дозволяють» та інші подібні вислови. Однак така дитина просто НЕ МОЖЕ вести себе по-іншому. Причиною СДВГ є не сформованість або дефіцитарність структур головного мозку, а саме лобових відділів кори. І для усунення даної проблеми одного «правильного» виховання мало.
|
|
