Сучасні діти

Особливості розвитку сучасних дітей дошкільного віку – серйозна проблема для дослідження. Наприклад, багато завданнь, які раніше ефективно використовували при тестуванні дітей дошкільного віку, успішно виконують діти раннього віку. Трирічна дитина може дуже швидко збирати пазли з дванадцяти елементів. 

94% опитаних педагогів і батьків вважають, що методи виховання і навчання повинні бути іншими, не такими, як у минулому столітті.

Результати психогенетических досліджень американського вченого Друнвало Мелхиседека, показали, що у сучасних дітей рівень інтелекту складає 130 IQ, а не 100 (раніше такий IQ зустрічався в однієї дитини з десяти тисяч). Діти мають фіксований погляд при народженні, тримають голову, мають підвищений тонус організму, рано відмовляються від грудного молока, вночі їдять, погано переносят лікарські препарати, у них власна філософія життя.

Перше питання, яке ставила дитина, що жила в минулому столітті було «чому?», сучасна дитина замінила на питання «навіщо?». У сучасних дітей система відносин домінує над  системою знань. У зв'язку з підвищеною збудливістю і гіперактивність тіло сучасної дитини дуже вразливе до зовнішніх подразників. Це може бути підвищена чутливість до температури повітря, до запахів, до звуків, до кольорів. Тому завдання виховання сучасних дітей полягає у створенні умов для зниження гіперактивності, розвитку зосередженості і концентрації уваги, рухової активності і фізичного здоров'я. Якщо дитина не отримує необхідної порції інформації, то починає проявляти невдоволення і агресію. Найпростіший приклад потреби дитини до сприйняття інформації - діти з народження полюбляють дивитися телевізор, особливо рекламу, яка відрізняється динамізмом і стислістю інформації. Сучасні діти сприймають світ цілісно, інтуїтивно вибудовуючи відносини між об'єктами і явищами. Дитина відчуває емоційний стан інакше, ніж дорослі, вона ніби бачить колірну гамму душі немов веселку.

Щоб зняти відчуття страху і тривоги діти люблять спати з м'якою іграшкою. Помічено, що діти проявляють агрессію при нестачі спілкування. Виховання сучасних дітей з підвищеною тривожністю повинно бути орієнтовано на перетворення дитячої агресії в творчу енергію, насичену багатим спектром почуттів і емоції, пізнавальними потребами і пізнавальним інтересом. Сучасні діти наполегливі та вимогливі, тому вже з дня народження дитини необхідно залучати до двосторонньої системи відносин - дитина рівноправний партнер по спілкуванню і спільній діяльності з іншими членами сім’ї.

Сьогодні багато пишуть і говорять про нових дітей, про їх унікальні інтелектуальні і навіть телепатичні здібності, про те, що вони "прийшли в цей світ, щоб його змінити, зробити краще і добріше". В той же час швидко збільшується число дітей з ослабленим здоров'ям, уповільненим розвитком різних відділів мозку, гіперактивних, з порушеннями емоційно-вольової сфери. Що ж ми про них знаємо?

Проведемо невеликий експеримент: подивіться на першу фотографію і визначите вік дитини. Як правило, малюкові дають від трьох до п'яти років. А тепер зверніть увагу на другий знімок: ви бачите цю ж півторарічну дитину поряд з її шестирічним братом. Чому так важко визначити вік дитини по фотографії? Чому іноді складно зрозуміти мотиви його поведінки? Чому сучасні діти трьох-, чотирирічного віку опановують комп'ютер швидше за дорослих? Чому у бабусь і дідусів поведінка онуків викликає тривогу і нерозуміння, оскільки "ті методи і прийоми виховання, які вони застосовували для своїх дітей, зараз "не працюють".

Проблема дослідження особливостей розвитку сучасних дітей полягає в тому, що традиційні методи і методики діагностики застаріли і не відображують "актуального рівня розвитку" дітей.

Сьогодні багато завдань, які раніше успішно використовували для тестування дітей дошкільного і більш старшого віку виконують діти двох-трьох років. Дитина в два з половиною - три роки може захоплено і швидко збирати пазли з дванадцяти елементів. Наші колеги з Великобританії відмічають таку ж проблему: діагностичні завдання, які вони використовували для чотирьох - п'ятирічних дітей (як показники типового розвитку), зараз успішно виконують трирічні діти. Змінилася свідомість дошкільнят, оскільки змінилося саме суспільство.

Дуже важливо в ранньому віці не перегодовувати дитину, оскільки це може привести до порушень в розвитку сфери тіла. Якщо дитина різко набере у вазі, то це може негативно позначитися не лише на її фізичному розвитку, але і привести до затримки мовного і розумового розвитку. На розвиток сфери тіла великий вплив має сон. У гіперактивних дітей він нетривалий і неспокійний. Час пильнування набагато перевищує час сну, що позначається на фізичному і емоційному стані: дитина капризує, влаштовує істерики, примушує оточення виконувати свої примхи. Іноді спостерігається абсолютно протилежна картина: дитина може довгий час не спати і почувати себе при цьому комфортно. Батьки іноді дивуються витривалості дитини. Така поведінка спостерігається зазвичай у тому випадку, коли дитина чимось дуже захоплена. На розвиток сфери тіла значний вплив має переміщення дитини, в результаті яких у неї починає розвиватися відчуття простору.

У зв'язку з підвищеною збудливістю і гіперактивністю сфера тіла сучасної дитини дуже сприйнятлива до зовнішніх подразників. У одних дітей це може проявлятися у формі підвищеної чутливості до температурних змін, інші чутливо реагуватимуть на запахи, третіх можуть дратувати звуки, четвертих - яскраві кольори і фарби. Причому діти вибірково відносяться до цих подразників: одні подразники здатні викликати захват і захоплення, інші - тривогу, переляк і плач.

У сучасної дитини об'єм довготривалої пам'яті набагато більший, а прохідність оперативної вище, що дозволяє сприймати і переробляти велику кількість інформації за короткий проміжок часу. Ця здатність дана сучасним дітям для того, щоб в століття високих технологій вони устигали орієнтуватися в інформаційному потоці. В ході проведення занять з мовного розвитку дітей за авторською методикою було встановлено, що розумові операції у сучасних дітей розвиваються комплексно: діти мислять блоками, модулями, квантами. Наприклад, трирічна дитина без особливих зусиль виконає складну комбінацію з картинок, порівнюючи і зіставляючи одночасно декілька ознак предметів, але не зможе пояснити, чому вона так зробила. Якщо це комплексне завдання розбити на елементи, вона може з ним не впоратися. Це пов'язано з тим, що сучасні діти сприймають світ цілісно, інтуїтивно вибудовувавши стосунки між об'єктами і явищами.

Почуття тривоги і страху доповнюється агресією, яка проявляється у багатьох сучасних дітей. Численні спостереження за дітьми раннього віку свідчать про те, що найчастіше вони проявляють агресію при недоліку спілкування, коли недоотримують людського тепла і необхідної "порції" інформації. Маючи смислову сферу, дитина вимагає від дорослих всіляких роз'яснень, і якщо не отримує їх, агресія посилюється. Причому самі по собі пояснення дорослих (куди зараз підемо, що робитимемо і ін.) тільки частково задовольняють потреби дитини. Для зняття страху і зниження дитячої агресії дорослим необхідно організувати емоційно-особове спілкування і спільну діяльність з дитиною, що оптимізуватиме процес пізнання навколишнього світу.

Враховуючи той факт, що сучасні діти не терплять насильства і протестують, якщо дорослі примушують їх щось робити, розвиток сфери духу повинен протікати послідовно у рамках певної системи сімейних стосунків, коли дитина виступає не молодшою по відношенню до старших, а рівноправним партнером по спілкуванню і спільній діяльності.

Термін «дитина індиго» став відомий ще в 1982 році завдяки згадуванню в книзі у жінки-екстрасенса. Чому індиго? Екстрасенс стверджувала, що існують діти з аурою кольору індиго, які володіють дивовижними здібностями і знаннями, а в майбутньому стануть окремою расою людей. У сучасному суспільстві цей термін став дуже популярним, а більшість батьків намагаються знайти у своєму малюку задатки індиго. За якими ж критеріями визначити індиго?

Такі діти особливі в усьому: їх характеризує не тільки колір аури, але й надздібності, якими вони володіють з ранніх років. Якщо інші малюки граються з однолітками в ляльки та машинки, то дітям індиго більше цікаво усамітнення, в якому вони проводять більшу частину свого часу. Вони цікавляться дорослими книгами, розмовами і шкільна програма стає для них «тісною» і нецікавою. З ранніх років діти індиго міркують про світобудову, релігії, війни і політику. Також такі діти володіють неймовірним даром: або талант до музики, або екстрасенсорні здібності, або талант до літератури (наприклад, маленька поетеса Ніка Турбіна). Фахівці стверджують, що пояснити появу індиго спадковістю неможливо, оскільки інтелектуальні здібності таких дітей у багато разів перевершують здібності попередніх поколінь. Одним з основних якостей індиго є відмінна інтуїція, за допомогою якої вони напевно і заздалегідь знають правильну відповідь і вирішення тієї чи іншої ситуації. Все це призводить до конфліктів у сім'ї, оскільки дитина виявляє надмірну категоричність і заперечення тверджень батьків та дорослих. Саме тому батьки «особливих» дітей повинні спочатку правильно вести себе по відношенню до них, давати поле для фантазій і власних вчинків, щоб не завести ситуацію в глухий кут і не нашкодити такому малюкові. Дуже важливо «допомогти» такій дитині знайти себе і зрозуміти його. Адже найбільше діти індиго потребують розуміння оточуючих. При відторгненні суспільством і батьками особливостей і дару, в зрілому житті індиго можуть закритися від оточуючих, страждати від психічних розладів, зловживати наркотиками і алкоголем.

«Тема дітей індиго останнім часом стала дуже модною. Але, як не парадоксально, практично будь-які описи дітей індиго та рекомендації щодо їх вихованню підходять абсолютно будь-якій дитині. Майже всі сучасні діти несуть у собі ті чи інші риси, властиві «справжнім індиго». 

Кожен малюк, незалежно від кольору аури, потребує і  поважного до себе відношення, і в тому, щоб авторитет дорослого формувався не силою, а любов'ю, і особливою увагою до своїх потреб. Хочеться особливо відзначити, що більшість сучасних дітей мають надчутливу нервову систему. Причин тому безліч, а що робити батькам і їм самим, вже в дорослому віці?

- Бути уважними до сигналів організму. Сучасні діти украй чутливі до нав'язування «режиму». Якщо він не збігається з природними біоритмами - дитина починає хворіти. Зараз дітям особливо важливо спати, їсти, грати (а в дорослому віці - працювати, вчитися, спілкуватися) саме в той час, коли їхній організм готовий це робити. З цієї причини у багатьох малюків виникають складнощі з дитячим садом і школою. 

- Ретельно фільтрувати потік вхідної інформації. ТБ, газети - «чорнуха» і «попса» можуть травмувати психіку будь-яку, але сучасних гіперчутливих дітей - тим більше.

- Вчитися вибудовувати власні кордони, особливо в тому, що стосується особистого простору і почуттів інших людей. Це дуже складний момент для батьків: ні «звичайному», ні «індиго» дитині не можна говорити фрази начебто: «Через тебе мама захворіла!», «Твоя поведінка мене в труну вжене». Також багатьом батькам складно змиритися з наявністю особистого простору в дитини: недоторканності його щоденника, ящика в столі, смс-листування з друзями.

- Батькам - розвиватися духовно і вчитися чесності з самими собою і дітьми. Сучасні діти гіперчутливі до емоційної атмосфери, в якій вони перебувають, до почуттів інших людей, вони моментально розпізнають брехню. Крім того, їх питання і інтереси можуть ставити батьків у глухий кут, і щоб залишатися авторитетом не тільки в питаннях побуту, а й стати «провідниками» у світ моралі, знання, спілкування - старші повинні постійно працювати над власним внутрішнім світом ».

На жаль, освітня система багато в чому ґрунтується на вірі в те, що світ, який її оточує, кардинально не змінюється, у ньому відбуваються лише незначні зміни певних переваг. Найчастіше сучасна освіта забезпечує комплексом навичок, призначених для оволодіння найбільш затребуваними спеціальностями не так майбутніх, скільки минулих років.

У певному сенсі це виправдано, враховуючи те, що ніхто не може знати, яким насправді буде життя років через 20–30. Пригадайте 1980-і роки, коли персональні комп'ютери були ще досить «молодими», коли факси були передовою технологією зв'язку і коли про високошвидкісний Інтернет можна було лише мріяти.

Ми тоді й уявити не могли, що нас очікує за кілька десятиліть. Більше того, ми, як і раніше, цього не знаємо. І не дізнаємось, бо не вміємо передбачати майбутнє. Отже, виховувати й навчати наших дітей, ґрунтуючись на якихось ідеях про майбутнє, не зовсім правильно.

Як же тоді готувати дочок і синів до такого непередбачуваного світу? Просто треба вчити їх адаптуватись до будь-якої ситуації, справлятись зі змінами, бути готовими до всього, а не до чогось конкретного. Це вимагає зовсім іншого підходу до освіти наших дітей і означає, що треба відмовитись від старих стереотипів і винаходити щось нове.

Треба вчити дітей удома, у сім'ї, викладаючи їм предмети, відмінні від шкільних. Треба вчити їх здобувати знання самостійно, а не годувати ними з ложечки.

Так, для батьків це складний виклик, і більшість з тих, хто експериментує з позашкільною освітою, визнають, що в них немає відповідей на всі запитання, пов'язані з такого роду навчанням. До того ж не існує «ідеальних прийомів». Але ж ми теж учимось разом з нашими дітьми, і наше незнання може бути хорошою можливістю випробовувати, знаходити, відкривати, не спираючись на найпоширеніші методи, які, можливо, і не є для нас оптимальними.

І взагалі, самі методи інколи менш важливі, ніж ідеї. Якщо у вас є цікаві ідеї, для їх утілення ви можете придумати необмежену кількість методів, тому чужі методи можуть мати характер, надмірно обмежуючий вас.

Замість цього давайте розглянемо набір основних навичок, якими діти повинні оволодіти, щоби краще підготуватись до будь-якої ситуації в майбутньому. Ці навички засновані на розумінні того, що світ, в якому ми вчимося, працюємо й живемо, ніколи не стоїть на місці й безперервно змінюється.

1. Уміння ставити запитання. Найбільше ми хочемо від наших дітей як учнів, щоб вони могли вчитись самостійно – самі оволодівали певною системою знань. Адже якщо вони набудуть відповідні навички, у нас не буде потреби постійно вчити їх, оскільки все те, що їм належить вивчити в майбутньому, вони зможуть засвоювати самостійно. І перший крок у процесі самонавчання – це вміння ставити запитання. На щастя, діти роблять це природним чином, нам лише треба заохочувати їх. Звісно, тут важливий і власний (батьківський) приклад. Коли ви й ваша дитина зіштовхуєтеся з чимось для себе новим, ставте запитання, а також з'ясовуйте можливі варіанти відповідей. Робіть це неодмінно разом. Коли дитина ставить запитання, нагороджуйте її, а не карайте (ви, напевно, здивуєтесь, дізнавшись, як багато дорослих не люблять дитячих запитань).

2. Навички вирішення проблем. Якщо дитина може вирішувати проблеми, вона впорається з будь-яким завданням. Нова навичка, нове середовище, нова потреба, нова вимога – усе це просто завдання, які потребують вирішення. Навчіть дитину цього, демонструючи прості підходи, а потім дозвольте впоратися з кількома завданнями самостійно. Не розв'язуйте всі її проблеми – нехай дитина подумає й поекспериментує з різними варіантами вирішення. Похваліть її за докладені зусилля. Поступово ваша дитина буде розвивати впевненість у своїх здібностях вирішувати проблеми, і в результаті для неї не залишиться нічого неможливого.

3. Вибір і виконання проектів. Для дітей не повинно бути нездійсненних проектів просто тому, що вони повинні володіти великим досвідом їх виконання. Будь-яке завдання можна розцінювати як проект і ставитись до його виконання відповідним чином, проявляючи кмітливість і творчий підхід. Працюйте над проектами разом, нехай дитина бачить, як це робиться правильно, і поступово домагайтесь того, щоби з часом дитина виконувала все більшу й більшу частину роботи сама. Коли вона набуде впевненість, нехай вибирає й виконує проекти самостійно. Незабаром усе її навчання перетвориться на серію захоплюючих проектів.

4. Захопленість. Спонукальною мотивацією на навчання повинні бути не мета, не дисципліна, не зовнішня мотивація, не винагорода... а захопленість, азарт до набуття знань. Коли дитина настільки схвильована завданням, що не може припинити думати про нього, вона цілком у нього занурюється і в більшості випадків виконує сумлінно, з любов'ю. Допомагайте дитині знайти для себе те, чим вона дійсно буде захоплена, – це передбачає заняття різними видами діяльності, вибір найбільш захоплюючих з них і допомогу дитині в отриманні реального задоволення від їх виконання. Не перешкоджайте інтересам дитини – заохочуйте їх. Не позбавляйте такі заняття задоволення – робіть їх плідними.

5. Самостійність. Дітей треба навчати самостійності. Поступово, звісно. Потроху привчайте їх самостійно справлятись з виконанням завдань. Навчайте їх цього й на своєму прикладі, спочатку допомагайте їм, потім почніть зменшувати свою участь і в результаті дозвольте їм здійснювати власні помилки. Розвивайте в дітей упевненість у собі, яка приходить разом з успішно виконаними завданнями, і дозволяйте їм самим справлятись зі своїми невдачами. Коли вони стануть самостійними, то зрозуміють, що їм не потрібен учитель, батько або керівник для того, щоб безперервно розповідати про те, що їм треба робити. Вони зможуть керувати собою й бути вільними, зможуть самостійно визначати напрямок свого розвитку.

6. Уміння отримувати задоволення самостійно. Багато хто з нас, батьків, надто опікує й контролює своїх дітей, що змушує їх покладатись на присутність батьків навіть для досягнення щастя. Коли дитина дорослішає, вона не знає, як їй стати щасливою. Вона тяжіє до протилежної статі або відчуває нагальну потребу в товаристві друзів. В іншому випадку починає отримувати задоволення від інших (другорядних) занять – походів у магазин, їжі, відеоігор, Інтернету. Але якщо вже з раннього віку дитина вчиться того, що може бути щаслива сама по собі, граючи, читаючи або фантазуючи на самоті, то набуває одну з найцінніших існуючих навичок. Надайте дітям особистий простір і час (наприклад, увечері) побути на самоті та привчайте їх до цього з раннього дитинства.

7. Співчуття, милосердя. Це одна з найбільш істотних навичок. Нам потрібне співчуття, щоб уміти добре взаємодіяти з іншими людьми, щоби піклуватися про інших людей і самим ставати щасливими, роблячи щасливими інших. Ключову роль у цьому відіграє батьківський приклад. Завжди проявляйте співчуття до вашої дитини й інших людей. Демонструйте його, питаючи дітей про те, що, на їхню думку, можуть відчувати інші люди, і висловлюючи вголос свою думку про це. При кожному зручному випадку розповідайте дітям про те, як полегшувати страждання інших людей, як зробити їх трохи щасливіше за допомогою прояву доброти і як це, у свою чергу, може зробити щасливішою саму дитину.

8. Терпимість, толерантність. Найчастіше ми ростемо в ізольованому середовищі, де люди в основному схожі один на одного (принаймні зовні), а коли вступаємо в контакти з тими, хто відрізняється від звичного нам образу, таке спілкування може викликати в нас почуття дискомфорту, шокувати або налякати. У дітей повинна бути можливість спілкуватися з різними людьми, з людьми різних рас, різного інтелектуального чи фізичного розвитку. Покажіть їм, що відрізнятись від інших – це не просто нормально, це цінується, адже різноманітність – це те, що робить життя таким прекрасним.

9. Уміння пристосовуватись до змін. Коли діти виростають, адаптивність стає однією з основних навичок, тому що світ постійно змінюється, і вміти приймати зміни, справлятись із ними та скеровувати їх – це велика конкурентна перевага. Якщо людина вміє адаптуватись до мінливих ситуації, це допомагає їй, особливо в порівнянні з тими людьми, хто чинить опір змінам і боїться їх, хто встановлює цілі та плани й намагається суворо дотримуватись їх, незважаючи на погіршення здоров'я та відсутність об'єктивних можливостей для їх реалізації. Пріоритетом повинна стати демонстрація дитині розуміння того, що зміни – це нормально, що ви можете адаптуватись до них, що можете знайти й використовувати появу нових можливостей, яких не було раніше.

Життя – це пригода, і вона іноді йде «неправильним» курсом, порушуючи будь-які наші плани, у ній відбувається щось зовсім інше, ніж те, чого ми від неї чекали. У цьому й полягає принадність життя.

Ми не можемо дати нашим дітям потрібний набір інформації, необхідної для тих унікальних особливостей кар'єри, яка їх чекає, адже ми не знаємо, що принесе із собою майбутнє. Але ми можемо підготувати їх в умінні адаптуватись до чого завгодно, вивчати що завгодно, вирішувати які завгодно проблеми, а в двадцять років подякувати нам за це.