Мудрі думки

А. Дістервег

Учень — це не посудина, яку треба наповнювати, а факел, який треба запалити.

• Азбука виховання людяності полягає в тому, щоб дитина, віддаючи тепло своєї душі іншим людям, знаходила в цьому особисту радість.
• Азбука моральної культури входить у свідомість і душу лише тоді, коли в шкільному колективі є елементарна моральна культура людських взаємин.

• Бажання вчитися – як ніжна квітка, котра живиться тисячами корінців, що невтомно працюють у вологому ґрунті. Ми їх не бачимо, але дбайливо оберігаємо, знаючи, що без них життя і краса загинуть.
• Байдужість – вода, яка прищеплює ганебну і згубну думку про те, що світ існує сам по собі, а я – сам по собі, у світі можна прожити тихо й непомітно, заплющивши очі на те, що мерзота може пожирати і знищувати добро, а добро бути слабким і беззахисним.
• Батько – найрідніший, найдорожчий для дитини чоловік, в образі якого виявляється людська відповідальність за її прихід у світ, за кожний її крок і вчинок у житті.
• Без заглибленості в справу - немає людини.
• Безсоромність – небезпечна вода душі; безсоромній людині спочатку байдуже, що про неї думають люди, а потім – їй байдужою стає і власна доля. Вона породжується обіцянками, які не виконуються.
• Бережливість і доброзичливість повинні поєднуватися в  людині з душевною щедрістю і безкорисливістю.
• Бійся байдужості – однієї найнебезпечніших вад. Бути байдужим – значить, по суті, втратити здатність відчувати поруч себе людину.
• Благородство у взаємовідносинах між хлопцем і дівчиною, чоловіком і жінкою – це дерево, яке зеленіє тільки тоді, коли його краса живиться глибоким корінням людської гідності, честі, поваги до людей і до самого себе, непримиренності до зла, бруду, приниження людської гідності.
• Боротьба за долю людини – це передусім боротьба за її особисте щастя, за те, щоб вона відчувала, переживала повноту і радість життя.

• Вдячність – це корінь почуття обов’язку; людина почуває себе зобов’язаною перед іншою людиною, взаємовідносини побудовані на душевно тонкому прагненні дати людині більше, ніж вона, здавалось би на перший погляд, дає вам.
• Вдячність людям – це рідна сестра почуттів відповідальності, обов’язку, громадянської гідності.
• Вдячність і обов’язок – ознаки високої етичної культури і разом з тим те елементарне людське, без чого нам загрожує невігластво.
• Виховувати – це насамперед знати дитину, а щоб знати, треба постійно бачити, вивчати. Без знання дитини, без глибокого розуміння всієї складності явищ, які відбуваються в її душі, виховання стає сліпим і тому беззмістовним.
• Виховання людської особистості – це насамперед виховання почуття власної гідності.
• Виховання – найтонше душевне доторкання людини до людини, і якщо ми хочемо, щоб наш вихованець виріс справжнім громадянином, який розуміє обов’язок і відповідальність, уміє бути добрим і непомітним, ласкавим і суворим, люблячим і непримиренним до зла, ми повинні доторкатися до нього сердечно. Виховання – це насамперед слово, книжка і живі людські відносини.
• Відданість – не безмовна покора, а облагороджування взаємовідносин у сім’ї, створення радощів для матері і батька.
• Віра і вірність – близькі поняття, у них один моральний корінь. Як важливо роздмухувати, підтримувати маленький вогник вірності принципам, перетворюючи його в безпечний факел ідейного благородства, мужності.
• Віра в людину – величезна моральна сила, що втілює в собі саму суть відносин у повному суспільстві.
• Вчити жити – це значить передавати з серця в серце моральні багатства, здобуті, нагромадженні людством.

• Гідність мужчини – не бути дармоїдом.
• Гра – широке й багатогранне поняття. Діти граються не тільки тоді, коли бігають, змагаються в швидкості й спритності. Гра полягає й у великому напружені творчих здібностей, уяви.
• Години відпочинку – найскладніший період духовного життя, коли людина користується цінностями культури, що їх створили інші люди.
• Гуманність неможлива без чуйності до людини.

• Дати людині щастя улюбленої праці – це означає допомогти їй знайти серед безлічі життєвих шляхів той, на якому найяскравіше розкриються індивідуальні творчі сили і здібності її особистості.
• Дитина – дзеркало морального життя батьків.
• Дитинство – щоденне відкриття світу.
• Діти - не тільки наша любов і надія. Діти – безсмертя народу.
• Добрі почуття, емоційна культура – це серцевина людяності. Якщо добрі почуття не виховані в дитинстві, їх ніколи не виховаєш, тому що суто людське утверджується в душі одночасно з пізнанням перших і найважливіших істин, одночасно з переживаннями і відчуваннями найтонших відтінків різного слова, це перший сторож совісті.
• Доброта має стати таким самим звичайним станом людини, як і мислення. Вона повинна стати звичкою. Доброта твориться людиною в людині, і людиною в самій собі.
• Добре здоров’я - відчуття повноти, невичерпності фізичних сил - найважливіше джерело життєрадісного світосприймання, оптимізму, готовності подолати будь-які труднощі.
• Дружба – це насамперед віра в людину, вимогливість до неї і невинність. Це вершина, з якої перед людиною відкриваються найдрібніші деталі доблесті і краси, вульгарності і потворності. Дружба дає людині зіркість на добро і зло.
• Думки, мов іскри, від однієї засвічується інша. Думки, пробуджені над книжкою, є мовби добре насіння знань, що проростає, дає врожай.
• Душевний стан – це глибоко особиста, емоційна оцінка вчинків, що тією чи іншою мірою зачіпають особистість дитини.

• Експеримент – незамінний засіб інтелектуального збагачення праці, поєднання праці з мисленням, аналізом.
• Емоційна культура – це, образно кажучи, правильно налаштовані струни скрипки.
• Емоційна самооцінка – це ґрунт, на якому проростають зерна моральних повчань.
• Естетичність обстановки досягається гармонією нерукотворного і створеного людиною, яка збуджує почуття радості.
• Естетична оцінка праці – це джерело моральної гідності трудівника.

• Життя – найкращий критерій не тільки істинності знань, а й стійкості переконань, єдності думки й почуття.
• Жити серцем, пізнавати серцем – у цьому найтонша, наймудріша сфера виховання.
• Жорстокість не тільки обрублює юну душу, а й негативно позначається на нервовій системі, порушує гармонію між фізичним і духовним - пригнічує тіло й дух.

• Здоров’я великою мірою залежить від духовного життя, зокрема від культури розумової праці.
• Знання, здобуті самоосвітою, дуже міцно зберігаються в пам’яті. Неоціненне багатство, якого ти повинен набути в роки дитинства, отроцтва, ранньої юності. Те, чого ти не здобув у юні роки, ніколи не здобудеш такою самою мірою потім.
• Знати – це означає насамперед уміти користуватися знаннями, причому під час вивчення різних предметів це вміння виявляється по-різному.
• Зрозуміти – це ще не означає знати, розуміння – ще не знання. Щоб були тверді знання, необхідне осмислювання.

• Ідея опановує юну свідомість найглибше тоді, коли образи правди, добра, істини виражаються в праці. Ідея стає переконанням тоді, коли вона добута з лавини фактів і речей діалектичним мисленням. Це біль серця за правду, істину, красу.
• Інтелектуальне багатство шкільного життя великою мірою виражається тим, наскільки тісно пов’язані розумове життя й фізична праця.
• Інтелектуальний розвиток людини в наші дні дедалі більше виражається тим, як вона вміє орієнтуватися у сховищах знань – книжках.
• Інтелектуальне спілкування з дитячим колективом і особливо з окремими вихованцями – це таке ж багате джерело радості, як і одухотворена праця.

• Казка – свіжий вітер, що роздмухує вогник дитячої думки й мови. Це ключик, за допомогою якого можна відкрити джерела думки й слова, і вони заб’ють життєдайними струменями.
• Казка, гра, фантазія – життєтворче джерело дитячого мислення, благородних почуттів і прагнень.
• Казка – це духовні багатства народної культури, пізнаючи які, дитина пізнає серцем життя народу.
• Книги – це джерела. Нехай не бідніють джерела, які живлять струмок наших знань.
• Колектив – це не якась безміна маса. Він існує як багатство індивідуальностей. Колектив стає виховною силою при наявності такої спільної діяльності, у якій розкривається висока ідейна одухотвореність праці благородними моральними цілями.
• Кохання починається із закріплення в душі дитини добрих почуттів – сердечності, чуйності, чутливості до іншої, дорогої для неї людини.

• Лінощі душі – це байдужість до людини. Якщо ти не помічаєш чужого горя, значить у тебе небезпечна хвороба – лінощі душі.
• Любити дітей – значить любити дитинство, а для дитинства оптимізм – те саме, що гра барв для веселки, немає оптимізму – немає й дитинства.
• Любити – це віддавати, творити, вкладати духовні сили, бачити часточку вкладеного тобою добра в іншій людині.
• Любов – величезна праця, що потребує величезного напруження сил... любити – значить, віддавати сили своєї душі, вкладати їх у любиму людину, це ніжне, тендітне, вередливе дитя мужності. Продовжувати себе в своїх дітях – це означає бути мужнім у любові. Любов повинна навчити створювати те, що підносить весь рід людський, - мудрість, красу, творчість, майстерність. Це величезна затрата духовних сил, творчість, яка будує щастя.
• Любов до людей – це твоя моральна серцевина. Живи так, щоб твоя серцевина була здоровою, чистою і сильною...
• Любов дітей до батьків – величезна сила духу, яку вкладає в дитячу душу материнська і батьківська мудрість, це радість затрати духовних сил в ім’я того, щоб принести щастя улюбленій людині.
• Любов учителя до дітей народжується в горінні, в боротьбі за людину, нерідко – в муках.
• Людина - найвища цінність, людський дух безсмертний, у величі, повноті, моральному багатстві життя полягає та мета, до якої справжня людина прагне все життя. Людина дорожить лише тим, у що вона вклала частину своєї душі, свого серця. Вона народжується не для того, щоб безслідно зникнути нікому не відомою порошинкою, а щоб залишити після себе слід вічний. Людина – це цілий комплекс якостей. Вона не може бути всебічно розвиненою, якщо вона не художник, не поет у своїй справі, якщо в неї немає улюбленої справи, а улюблена справа відкривається знов – таки у тій сфері діяльності, де людина може стати творцем, поетом, художником.
• Людська культура – найтонше виявляється в культурі почуттів.

• Математика вчить мислити й разом з тим вселяє віру в безмежні сили людського розуму; світоглядний предмет, що проникає в науки, які вивчають і природу, і суспільне життя, це не колючі терни, а такі самі запашні троянди, як і література, математика -  це насамперед думка, допитлива, що бажає все знати, про все мати уявлення.
• Мелодія – це мова людських почуттів – доносить до дитячої душі не тільки красу світу. Вона відкриває людську велич і гідність...
• Мимовільне запам’ятовування – найважливіша умова розумового розвитку, воно вивільнює сили розуму для думки, для глибокого запам’ятовування, для глибокого мисленого проникнення в суть фактів і явищ, запобігає одному з найстрашніших лих – зубрінню.
• Мистецтво – це час і простір, у якому живе краса людського духу.
• Мистецтво виховання включає насамперед мистецтво говорити, звертатися до людського серця.
• Мудра людська любов до дитини і дитинства – це почуття, одухотворене глибокою думкою, багатством мислі.
• Мудрість любові батька й матері до дітей, уміння любити так, щоб діти були вам безмежно віддані, – навряд чи є щось складніше, мудріше і більш хвилююче в світі людського.
• Музика, мелодія – важливий засіб морального і розумового виховання людини, джерело благородства серця й чистоти душі. Музика – могутній засіб самовиховання. Це мова почуттів, переживань, найтонших відтінків настрою.
• Музичне виховання – це не виховання музиканта, а передусім виховання людини.

• Навчання може стати для дітей цікавою, захоплюючою справою, якщо воно осягається яскравим світлом думки, почуття, творчості, краси.
• Народ – живе, вічне джерело педагогічної мудрості.
• Народність виховання має в наші дні глибокий зміст у тому, щоб людина у відносинах з іншими людьми черпала вищу радість свого життя, щоб взаємне спілкування і духовне збагачення були невичерпним джерелом повноти і багатогранності життя.
• Наполегливість і сила волі в праці – плоди, що виростають з квіток мужніх вчинків дитинства.
• Не бережливе ставлення до матеріальних благ – найстрашніший моральний порок, від якого беруть початок інші пороки.

• Обдаровані, талановиті всі без винятку діти. Розпізнати, виявити, розкрити, виростити, виплекати в кожного учня його неповторно індивідуальний талант – це означає піднести особистість на високий рівень розвитку людської гідності.
• Обов’язок це внутрішній суддя людини, найважливіший стимул сумління.
• Образотворче мистецтво – могутній засіб проникнення в духовне життя народу.
• Оволодіння рідною мовою визначає багатство, широту інтелектуальних та естетичних інтересів особистості.
• Отроцтво – вік гарячих і безкомпромісних почуттів.

• Педагогічна ідея – це крила, на яких злітає колективна творчість.
• Педагогічна мудрість полягає в тому, щоб бачити свого вихованця очима творця.
• Переконання – це своє, глибоке особисте сприйняття, осмислювання, переживання ідей.
• Перше віконце в навколишній світ, яке відкривається перед дитиною, - це особистий приклад батька, матері і вчителя.
• Підліток – уже не дитина, він мандрівник, що сходить на вершину високої гори. Вершина – то зрілість.
• Покликання – найголовніша підвалина особистого щастя, основа гармонійного поєднання особистої радості і громадянської гідності людини.
• Поетична творчість – найвищий ступінь мовної культури, а мовна культура виражає саму сутність культури людської.
• Праця в ім’я творення краси облагороджує юне серце, запобігає байдужості створюючи красу землі, діти стають кращими, чистішими, красивішими. Вона є найважливішим джерелом щастя людини, джерелом радощів творення, сферою найповнішого виявлення індивідуальних задатків, здібностей, нахилів. Праця, в основі якої лежить дослідна мета, не тільки поглиблює знання, а й формує діяльність. Завдяки їй людина досягає досконалості, утверджується особистість, вона є могутнім джерелом виховання, основою всебічного розвитку особистості, коренем моральності.
• Праця лише тоді стає виховуючою силою, коли вона збагачує інтелектуальне життя, наповнює багатогранним змістом розумові, творчі інтереси, одухотворяє моральну цілісність і звеличує естетичну красу особистості і колективу. Праця – могутній засіб формування ідейних переконань, але тільки за тієї умови, коли своєю працею людина щось доводить, утверджує ідею, що стала невіддільною часткою її душі. Праця може стати джерелом радості лише тоді, коли людина бачить у ній щось значніше, ніж добування коштів для матеріальних потреб, - духовну творчість, розкриття своїх здібностей, таланту. Отже, праця – основа всього мудрого і прекрасного на землі. Хто не знає джерела своїх духовних благ, той живе порожнім, беззмістовним життям.
• Природа – благодатне джерело виховання людини і водночас світ „дитинства думки».

• Розумове виховання – відбувається в процесі набування наукових знань, але не зводиться до нагромадження повноти обсягу, це далеко не те саме, що набування знань. Хоча воно неможливе без освіти, як зелений листок неможливий без сонячного променя, однак виховання розуму не можна ототожнювати з освітою, як зелений листок – із сонцем.
•  Розумова діяльність – праця, яка потребує великих зусиль, вольової зосередженості, вміння примусити себе відмовитися від багатьох задоволень.

• Самовиховання – це людська гідність у дії, це могутній потік, що рухає колесо людської гідності.
• Самоосвіта – це не механічне поповнення знань, не замкнутість і відірваність від людей, а живі людські взаємовідносини.
• Самоповага – це мати самовиховання.
• Сім’я – перше джерело, з якого починається велика річка патріотичних почуттів і переконань.
• Скромність називають вінцем усіх доброчесностей, у ній гармонійно зливаються свідома дисципліна, воля і обов’язок. Вона рідна сестра працьовитості, старанності, наполегливості. Бути скромним – значить бути терпимим до дрібних вад людей, якщо ці вади не становлять суспільної небезпеки. Це дисципліна людських відносин, вчинків, бажань, думок і почуттів, волі й характеру.
• Слабість перемагається діяльністю.
• Слово – найважливіший педагогічний інструмент, його нічим не заміниш, воно -  найтонше доторкання до серця, яке може стати і ніжною запашною квіткою, і живою водою, що повертає віру в добро, і гострим ножем, і розжареним залізом, і брудом. Мудре і добре слово дає радість, нерозумне і зле, необдумане і нетактовне – приносить біду. Це найтонший різець, здатний доторкнутися до найніжнішої рисочки людського характеру. Вміти користуватися ним – велике мистецтво. Словом можна створити красу в душі, а можна спотворити її. Тож оволодіймо цим різцем так, щоб з-під наших рук виходила тільки краса! Слово... Як воно потрібне дитині кожної хвилини – і тоді, коли вона втішається радощами життя, і тоді, коли її серце стискає сум.
• Совість у дії полягає в тому, що людина судить свої вчинки і якості ніби від власного імені.
• Сором – могутня протиотрута від огидного і мерзотного, сором – це, образно кажучи, та глибока вода, на якій держиться човен честі, совісті, гідності.
• Співпереживання – це перший крок до пізнання людини серцем.
• Споглядання і слухання, переживання побаченого почутого – це ніби перше віконце у світ краси.
• Спорт стає засобом виховання тоді, коли він – улюблене заняття кожного.
• Справедливість – основа довіри дитини до вихователя.
• Справжнім педагогом може вважати себе тільки той, хто в кожному своєму вихованцеві бачить людину в майбутньому.
• Справжня мудрість вихователя – батька, матері, педагога – в умінні дати дитині щастя.
• Справжня педагогічна етика полягає в тому, щоб дитина сприймала насамперед добро й виховувалася добром.

• Талант, майстерність – це насамперед наполегливість у досягненні мети, подоланні труднощів.
• Творчість дітей – глибоко своєрідна сфера їхнього духовного життя, самовираження і самоутвердження, у якому яскраво виражається індивідуальна самобутність кожної дитини.
• Труд – це не тільки лопата і молоток, а й думка. 

• Урок – перше вогнище, зігрівшись біля якого, людина прагне стати мислителем, перша іскра, що запалює смолоскип допитливості і моральних переконань.
• Учень, одухотворений працею, захоплений творчим задумом, - це животворне джерело самовиховання в учнівському колективі.
• Учитель – не тільки світоч знань для дитини, а й наставник, учитель життя в справжньому розумінні цього поняття. Він не тільки той, хто передає учням знання та вміння. Це передусім той, у кого дитина, як у батька і матері, вчиться жити. Улюбленим і авторитетним учитель стає не тому, що досконало знає свій предмет, а й тому, що, глибоко люблячи його, поєднує в своєму серці цю любов з любов’ю до людини –дитини.

• Фізична культура – важливий елемент всебічного, гармонійного розвитку людини, виховання фізичної культури – це, по – перше, турбота про здоров’я і збереження життя як найвищої цінності, по – друге, система роботи, що забезпечує гармонію фізичного розвитку і духовного життя, багатогранної діяльності людини. 
• Фізична праця відіграє таку саму важливу роль у формуванні фізичної досконалості, як і спорт. Без здорової втоми, людині не може бути повною мірою доступна насолода відпочинком.

• Читання – то корабель образно кажучи, і вітрила, завдяки яким корабель думки, пливе вперед, і вітер, що надихає вітрила. Це віконце в світ, найважливіший інструмент навчання, воно має бути вільним, швидким – лише тоді цей інструмент буде готовий до дії. Читання – це одне з джерел мислення й розумового розвитку, віконце, через яке діти бачать і пізнають світ і самих себе.
• Читання в роки дитинства – це передусім виховання серця, доторкання людського благородства до потаємних куточків дитячої душі. Слово, що розкриває благородні ідеї, назавжди відкладає в дитячому серці зернятка людяності, з яких складається совість.
• Читання з потреби думати – головна умова розвитку розумових здібностей.
• Чуття краси природи – це той струмочок, який несе в дитячу душу красу слова.

• Щастя – це передусім оптимізм, віра в світле й радісне майбутнє.
• Щастя людини неможливо передати в спадок і неможливо дістати як спадщину.