Сторінка дефектолога

Дефектоло́гія — відноситься до педагогічних наук і вивчає психофізіологічні особливості людей з аномальним розвитком, закономірності їх виховання і навчання. А також їх адаптації і реабілітації в соціумі.

Дефектологія поділяється на :

Сурдопедагогіка — займається питанням навчання і виховання дітей з вадами слуху;

Олгігопедагогіка — займається питаннями виховання і навчання розумово відсталих дітей;

Тифлопедагогіка — займається питанням навчання і виховання дітей з вадами зору;

Логопедагогіка — займається питанням навчання і виховання дітей з недоліками мови.

фахівець, який працює з дітьми з фізичними та психічними недоліками.

максимально можливий розвиток і адаптація дітей в соціальній,

учбовій,побутовій, професійній та інших сферах.

Професія дефектолога знаходиться на стику медицини і педагогіки, тісно пов'язана з психологією.

Вчитель-дефектолог проводить заняття по формуванню елементарних математичних уявлень, ознайомленню з навколишнім світом, розвитку комунікативного мовлення, вченню грамоті, читанню, грі, конструюванню.

Робота педагога - дефектолога займає винятково важливе місце в корекційнії роботі з реабілітації дітей з ураженнями нервової системи. Фахівці розвивають інтелект, мову й інші психічні процеси дитини.Ця робота поєднується з іншими ланками комплексного відновного лікування.

Основна мета виховної роботи - формування особистості дитини в колективі. Кожне з знов придбаних відчуттів і образів відкриває для дитини потенційно великі можливості адаптації до навколишнього соціального середовища, чого вона і досягає наслідувальним шляхом.

У процесі спеціальних занять педагог-дефектолог розвиває у дітей сприйняття і уявлення, тренує пам'ять і увагу. У процесі спеціальних занять розвиваються і удосконалюються мовні функції. Комплексне лікування дає найбільший ефект у разі узгодженого здійснення лікувальних та педагогічних заходів.

Визначаючи природу того чи іншого виду відсталості дитини, ми звертаємо увагу на позитивні сторони його особистості і на цій основі будуємо виховно-корекційну роботу.

До дітей зі складним дефектом відносяться діти, які мають аномалії розвитку сенсорних функцій (зору, слуху) в поєднанні з інтелектуальною недостатністю (розумова відсталість, олігофренія).

В даний час виділяються групи дітей зі складним дефектом:

- Розумово відсталі глухі або погано чують;

- Розумово відсталі слабозорі або сліпі (частково-видющі);

- Сліпоглухонімі;

- Глухі чують.

У дефектологической практиці зустрічаються також діти з множинними дефектами - розумово відсталі сліпоглухі, діти з порушеннями опорно-рухового апарату в поєднанні з порушенням органів слуху чи зору.

Складний дефект - це не просто сума двох (а іноді і більше) дефектів; він є якісно своєрідним і має свою структуру, відмінну від складових складний дефект аномалії.

Обстеження будь-якої аномальної дитини, обстеження дитини зі складним дефектом носить комплексний характер і є клініко-психолого-педагогічним обстеженням. У ньому беруть участь дефектологи, психологи, фізіологи, психіатри, лікарі-фахівці.

Наявність у дітей грубої сенсорної (зниження слуху чи зору) і розумової недостатності, а також патологія рухової сфери, що спостерігається при дитячих церебральних паралічах, нерідко призводить до недорозвинення всіх компонентів мовлення, що має у всіх випадках своєрідну обумовленість і специфічні прояви і вимагає диференційованих методів корекційного впливу.

Надзвичайно важливо здійснювати корекційну роботу щодо дітей з тією чи іншою мовною патологією. Як правило, мовна патологія супроводжується різними неврологічними порушеннями. Особливо часто мовна патологія відзначається при дитячих паралічах.

Слід пам'ятати, що вся психолого-педагогічна робота з дітьми, що мають мовну патологію, має проводитися на тлі позитивного настрою хворих. Необхідно, щоб хворі були максимально активні і зацікавлені в усуненні мовних дефектів.

Розвиток маніпулятивної діяльності рук і формування мови йдуть паралельно один одному. Це слід враховувати під час проведення педагогічної роботи з дітьми. При вираженості рухових порушень (особливо при церебральних паралічах) важливе значення в процесі розвитку повинно надаватися придушенню патологічної рефлекторної активності.

Необхідно подбати про формування функції кусати і жувати. Разом з тим слід стимулювати і розвивати звукову комунікацію. Стимуляція комунікативної голосової і мовної активності є однією з найважливіших завдань на всіх етапах розвитку дитини. Одним з важливих факторів, що затримують мовленнєвий розвиток та інтелектуальний розвиток дітей з вродженими і придбаними в ранньому віці ураженнями нервової системи, що поєднуються з руховими порушеннями, є порівняно пізнє становлення випрямляючих рефлексів. У зв'язку з цим дитина виявляється позбавленою можливості утримувати голову, сидіти, стояти і ходити. Це, у свою чергу, ще більше перешкоджає нормальному диханню, голосоутворенню, рухам мовної мускулатури. У зв'язку зі сказаним, розвиток мови і інтелекту дитини слід здійснювати в тісній єдності із заняттями лікувальної фізкультури, спрямованими на розвиток випрямляючих рефлексів, а так само опорної, хапальної та маніпулятивної діяльності рук. Педагог-дефектолог і логопед повинні постійно зіставляти темпи моторного та мовного розвитку дитини і стежити, щоб моторне навантаження в мовній діяльності було адекватне.