Музикотерапія в системі корекції заїкання

 
Музика відіграє надзвичайно важливу роль у житті суспільства на всіх етапах його розвитку. Вона є не тільки джерелом насолоди і хорошого настрою, але й має значні терапевтичні властивості. Музика відволікає людину від її недоліків, дозволяє їй „вилікувати" свої душевні рани, зменшити тривожність і напруженість, сформувати більш оптимістичний погляд на себе і навколишній світ. Саме тому на сьогоднішній день у наукових працях, практичних рекомендаціях, засобах масової інформації все частіше вживається термін „музикотерапія".

 

Зародження музикотерапії відбулося ще у Країнах Стародавнього світу. Одні з найвідоміших давньогрецьких філософів: Піфагор (VI ст. до н.е.). Платон, Аристотель (IV ст. до н.е.), вказували на профілактичну та лікувальну силу впливу музики. Вони вважали, що музика встановлює порядок у Всесвіті, відновлює порушену гармонію в організмі людини, змінює емоційний стан.

 

На сучасному етапі розвитку науки багато вчених працюють над вдосконаленням музикотерапії у психології. Але порівняно менша кількість вітчизняних науковців розробляє методики корекції за допомогою музики у спеціальній педагогіці, зокрема в логопедії. Отже, цей напрямок є інноваційним та актуальним.

 

Музикотерапія — це напрямок арттерапії, в основі якого лежить використання музики з лікувальною та корекційною метою. На сьогоднішній час вона є одним із напрямів психокорекції (у медицині, психології та педагогіці). У багатьох сучасних дослідженнях з музикотерапії виділяються такі лікувально-корекційні функції музикотерапії: регулювання психовегетативних процесів, фізіологічних функцій організму; катарсис, регуляція психоемоційного стану; підвищення соціальної активності, набуття нових засобів емоційної експресії; покращення засвоєння нових позитивних установок і форм поведінки; корекція комунікативної функції; активізація творчих проявів.

 

Психологи вважають музикотерапію способом лікування та корекції таких психоневрологічних розладів, як: порушення самосприймання, неадекватна реакція на переживання, неврози, депресії, істерії, нав'язливі стани, які є характерними для дітей із заїканням.

 

Оскільки наукова база застосування музикотерапії ще не достатньо висвітлена, ми виокремлюємо науково-теоретичні основи використання музикотерапії з корекційною метою.

 

Корекційний вплив музикотерапії має два основних аспекти: психосоматичний (корекційний вплив на функції організму); психотерапевтичний (корекція відхилень в особистісному та психоемоційному розвитку).

 

У корекційній роботі з дітьми із заїканням головним є психосоматичний аспект, а психотерапевтичний — допоміжний, тому що перш за все корекційна спрямованість застосування музикотерапії для цих дітей полягає у розвитку мовлення як вищої психічної функції.

 

Музикотерапія застосовується в індивідуальній та груповій формі. Кожна із цих форм може бути представлена у трьох видах: рецептивній (пасивній) (сприймання музики), активній (спів, гра на музичних інструментах, музично-корекційна гра) та інтегративній музикотерапії (малювання, ліплення, аплікація, пісочна терапія, казко-терапія, лялькотерапія, драматерапія під музику та ін.). Вони поєднуються на музикотерапевтичних заняттях, адже завдяки систематичному застосуванню музикотерапії досягаються успіхи у комплексній корекційній роботі по подоланню заїкання.

 

Заїкання — це порушення темпу, ритму та плавності усного мовлення, зумовлене судомним станом м'язів артикуляційного апарату. 

 

При заїканні спостерігаються симптоми біологічного та психологічного характеру: біологічні (фізіологічні): порушення центральної нервової системи та фізичного здоров'я, загальної та мовленнєвої моторики; соціальні (психологічні): мовленнєві затинки та інші порушення експресивного мовлення, феномен фіксованості на порушенні, логофобії та інші психологічні особливості (поведінкові розлади, „комплекс неповноцінності", зниження пізнавальної активності, апатії, афекти).

 

Сучасні науковці виділяють такі форми заїкання: неврозоподібне (органічне), невротичне (функціональне), змішана форма. 

 

При усіх формах заїкання симптоми загострюються під час емоційного дискомфорту дитини. Тому в дошкільному закладі і вдома потрібно створювати для дитини ауру гармонії, доброзичливості, любові, що сприяє ефективній корекції цього тяжкого порушення мовлення.

 

Заїкання — це складне, комплексне захворювання, яке потребує різностороннього підходу до лікування і на сучасному етапі корекційної роботи розповсюджений комплексний медико-педагогічний підхід до подолання усіх його форм, у якому надзвичайно важливу роль відіграє музикотерапія.

 

Застосування музикотерапії в системі корекції заїкання необхідно чітко організувати та спланувати, адекватно підібрати музику відповідно до особливостей дітей. Адже неправильно організоване використання музикотерапії не тільки не приносить користі, а й шкідливо впливає на розвиток дітей.

 

Основною формою організації дітей під час музикотерапії є музикотерапевтичне заняття, головними завданнями якого є: розвиток слухової уваги та слухового контролю; розвиток фонетико-фонематичної сторони мовлення (фонематичні процеси, артикуляційна гімнастика, звуковимова); розвиток просодики (відчуття ритму, темпу, сили звучання, модульованості та інтонаційного забарвлення голосу, тембру); корекція та розвиток мовленнєвого дихання; збагачення та уточнення лексичного запасу, граматичної будови мовлення (назви музичних інструментів, жанрів); розвиток зв'язного мовлення; формування комунікативних вмінь; корекція психоемоційних станів та поведінки; зняття м'язевої напруги, релаксація; розвиток пізнавальної активності, сенсорної сфери, ВПФ; гармонійний розвиток особистості (морально-естетичні почуття, розвиток музичних здібностей, самореалізація, використання компенсаторних можливостей).

 

Слухання музики
Слухання музики має велике значення для формування фонематичних процесів, розвитку слухової уваги та слухового контролю. Діти можуть слухати як мелодію, що відтворює музичний працівник на різних музичних інструментах (піаніно, фортепіано, баян, акордеон скрипка, барабан і т. ін.), музичних іграшках, так і музичні записи.

 

Основними складовими завдань розвитку слухової уваги є:
  • порівняння музичних звуків зі звуками навколишнього середовища;
  • розрізнення висоти звука;
  • розрізнення музичних інструментів на слух за тембром звучання;
  • сприймання та розрізнення в музиці різних настроїв (весела, сумна);
  • розрізнення музики за темпом (швидка, повільна);
  • розрізнення музичних творів за жанрами (танок, марш, колискова, пісня);
  • визначення характеру музики (спокійна, плавна, рухлива, жвава, грайлива);

 

Реалізація цих завдань є хорошим підґрунтям для формування фонематичних процесів дитини, що в свою чергу є основою мовленнєвого розвитку. Доречним є використання таких дидактичних ігор:
“Чарівна торбинка“
“Що звучить?“
“Де звучить?“
“Ведмедик танцює і відпочиває“
 
Співи сприяють зміцненню м’язів артикуляційного апарату, формуванню мовленнєвого дихання, слухової уваги, почуття ритму. Реалізація цих завдань забезпечує успішний мовленнєвий розвиток, в окремих випадках навіть його корекцію. І педагоги, і медики однозначно стверджують, що співи – найефективніший засіб лікування такої складної мовленнєвої паталогії як заїкання. В основі заїкання лежить перш за все порушення мовленнєвого дихання. При правильному природному співі дихання зміцнюється, розширюється, робиться спокійним, глибоким, плавним.

 

В процесі співу зміцнюються м’язи артикуляційного апарату. Виразність співу залежить від правильної артикуляції звуків, що забезпечується чіткими та міцними рухами язика, губ, мімічних м’язів, м’язів гортані. В практиці музичного виховання використовується спів під музичний супровід, спів без музичного супроводу (акапелла) .

 

Надзвичайно велике значення для розвитку почуття ритму та слухової уваги має спів без музичного супроводу. Діти вчаться слухати голос товаришів, відрізняти крикливий спів від м’якого, фальшивий від чистого, правильну вимову від спотвореної.

 

Дуже велике значення для мовленнєвого розвитку і формування співочих навичок мають підспівки або вокальні вправи на невеликих інтервалах у вигляді наслідування:
крику гусей – га-га-га
кудахтанню курей – ко-ко-ко
грі на дудочці – ду-ду-ду
грі на балалайці – ля-ля-ля

 

Музично-ритмічні рухи
Музично-ритмічні рухи сприяють розвитку загальної та дрібної моторики, що є важливими засобами активізації та корекції мовленнєвого розвитку дошкільника.

 

Гра на музичних інструментах
Гра на музичних інструментах розвиває почуття ритму, слухову увагу. Для реалізації дидактичних завдань має значення ще й вид музичного інструменту. Так, гра на ударних і клавішних інструментах активізує розвиток дрібної моторики, на духових – формує дихання.
Особливо велике значення для формування почуття ритму, розвитку слухової уваги має гра дитини на музичному інструменті в оркестрі або ансамблі.

 

Останнім часом великої популярності набули так звані логоритмічні заняття. Вони спрямовані на розвиток усіх компонентів мовлення, слухових функцій, мовленнєвої функціональної моторики, пам'яті, уваги, пізнавальних процесів, творчих здібностей.

 

Все, що оточує нас, живе за законами ритму. Зміна пір року, день і ніч, серцевий ритм і багато іншого підпорядковане певному ритму. Будь-які ритмічні рухи активізують діяльність мозку людини. Тому з самого раннього дитинства рекомендується займатися розвитком почуття ритму в доступній для дошкільнят формі – ритмічних вправ та ігор.

 

Логоритміка корисна всім дітям, особливо тим, які мають проблеми становлення мовленнєвої функції, порушення звуковимови, заїкання.

HotLog

Анимационная картинка танцы

блестяшки для аськи