Підручники для школи

Інтеграція дітей з особливими потребами

 

Інтеграція  - зусилля, спрямовані на введення дітей з особливими освітніми потребами у регулярний освітній простір.

 

Питання інтеграції дітей з особливими освітніми потребами у загальноосвітній простір є надзвичайно актуальним, особливо у контексті тих змін, які на сьогодні відбуваються в освіті.
     
Міністерством освіти і науки України спільно із Національною академією педагогічних наук України, місцевими органами виконавчої влади продовжується робота над  виконанням завдань, визначених розпорядженням Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 № 1482-р «Про затвердження плану заходів щодо запровадження інклюзивного та інтегрованого навчання у загальноосвітніх навчальних закладах на період до 2012 року».
     
Зокрема,  Законом України «Про внесення змін до законодавчих актів України з питань загальної середньої та дошкільної освіти щодо організації навчально-виховного процесу», прийнятим 6 липня 2010 року № 2442-VІ,  врегульовано  питання щодо запровадження інклюзивного та інтегрованого навчання дітей з особливими освітніми потребами у загальноосвітніх навчальних закладах.  Для навчання дітей із складними вадами розвитку та надання реабілітаційних послуг учням інклюзивних класів передбачено функціонування нового типу загальноосвітнього навчального закладу – навчально-реабілітаційного центру.
   
За оперативними даними на сьогодні у 15 тис. загальноосвітніх навчальних закладів інтегровано 129 тис. дітей з особливими освітніми потребами.
   
З 2001 року запроваджено  програму Всеукраїнського експерименту «Соціальна адаптація та інтеграція в суспільство дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, шляхом запровадження інклюзивного навчання», яка реалізується на базі 22 навчальних закладів, які мають статус експериментального навчального закладу. Результати експерименту були враховані при розробленні нормативно-правового забезпечення щодо впровадження інклюзивного навчання.
   
З метою нормативного врегулювання питання запровадження інклюзивного та інтегрованого навчання розроблено Положення про спеціальні класи для навчання дітей, які потребують корекції фізичного та/або розумового розвитку, у загальноосвітніх навчальних закладах, Порядок організації інклюзивного навчання у загальноосвітніх навчальних закладах, проект наказу про затвердження Положення про навчально-реабілітаційний центр (для навчання дітей з особливими освітніми потребами, зумовленими складними вадами розвитку), який надіслано для погодження заінтересованими центральними органами виконавчої влади.
     
З ініціативи Міністерства освіти і науки, молоді та спорту Міністерством соціальної політики доповнено Класифікатор професій посадою асистента вчителя інклюзивного навчання (наказ Держспоживстандарту від 28.07.2010 р.  № 327).
     
Міністерством взято участь у розробленні нових вимог до проектування навчальних закладів, що сприятиме забезпеченню архітектурної доступності приміщень для дітей з особливими освітніми потребами.
     
З метою організаційно-методичного забезпечення підготовки педагогічних кадрів до роботи з дітьми з особливими освітніми потребами в інститутах післядипломної педагогічної освіти створено відповідні структурні підрозділи (лабораторії, сектори). Разом із тим, у системі курсової підготовки передбачено лекційно-практичні заняття для слухачів з теми «Особливості інтеграції дітей з особливими освітніми потребами у загальноосвітній простір».
   
Інститутом спеціальної педагогіки Національної академії педагогічних наук України розроблено навчальний курс та навчально-методичний посібник до нього «Вступ до інклюзивного навчання», який включено до навчальних планів інститутів післядипломної педагогічної освіти.
     
Протягом  2011 року розроблено навчальний курс “Вступ до інклюзивної освіти” та навчально-методичний посібник “Діти з особливими освітніми потребами  та організація їх навчання”,  “Основи інклюзивної освіти”,  “Лідерство в інклюзивній школі” та практичні посібники “Інклюзивна освіта”, “Як зробити школу інклюзивною”, “Український жестівник  для батьків”.
     
Розпочато роботу над запровадженням інклюзивного навчання у дошкільних навчальних закладах. Наказом Міністерства від 24.12.2010 № 1285 створено робочу групу для розроблення програм розвитку дітей дошкільного віку, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку.
     
З метою реалізації Плану організації виконання Указу Президента України від 19 травня 2011 року   № 588 «Про заходи щодо розв’язання актуальних проблем осіб з обмеженим фізичними можливостями» Міністерством спільно з Національною академією педагогічних наук України розроблено відповідні заходи щодо запровадження інклюзивного та інтегрованого навчання,  розширення застосування у сфері освіти дактильно-жестової мови як засобу спілкування та розроблення програм для дітей з помірною розумовою відсталістю.

   

У кожному регіоні визначені базові загальноосвітні навчальні заклади для запровадження інклюзивного навчання.  

 

 

 

 

 

 

Навчання і виховання
На сучасному етапі в Україні відкрилися нові перспективи змін у системі спеціальної освіти, що насамперед пов'язані з переосмисленням ставлення до дітей з особливостями психофізичного розвитку.
   
Офіційно прийнята в державі модель на інтернат перестає бути єдиним і обов'язковим типом закладу, у якому діти з особливостями психофізичного розвитку перебувають в умовах відокремленого навчання та ізоляції від соціуму. У батьків і дітей з′явилася можливість вибору різних форм навчання (домашнього навчання, у спеціальній школі, школі-інтернаті, навчально-реабілітаційному центрі, спеціальному класі при загальноосвітній школі, дошкільному закладі, у формі екстернату тощо). Але це не в повній мірі задовольняє рівність  прав на освіту осіб, що мають особливості психофізичного розвитку, не завжди відповідає їхнім особистим запитам і суспільним потребам.
   
Використання такої моделі передбачає надання якісних освітніх послуг  дітям з особливими потребами у звичайних класах (групах) загальноосвітніх (дошкільних) навчальних закладів  за умови відповідної підготовки педагогів та надання підтримки сім′ям.
     
Отже, інклюзивне навчання - це система освітніх послуг в умовах загальноосвітнього (дошкільного) закладу, що базується на принципі забезпечення основоположного права дітей на освіту  та права навчатися за місцем проживання.
     
Передбачається здійснення змін освітньої системи, а не дитини. Інклюзивна освіта визнає, що всі діти різні, а навчальні заклади і освітня система повинні підлаштовуватись під індивідуальні потреби всіх дітей - з порушеннями розвитку і без них. Ключовий компонент інклюзивності - гнучкість, врахування особистісних характеристик, що визначають темп навчання кожної дитини.
   
У більшості випадків дітям просто необхідне доступне викладання, що потребує використання різних методів, які відповідають індивідуальним вимогам, здібностям і особливостям розвитку дитини.
     
Дитина з особливостями психофізичного розвитку не повинна займати особливого становища в закладі, вона має почуватися природно, досягти самостійності, наскільки це можливо. Дуже важливо в інклюзивній групі створити таку атмосферу взаєморозуміння та взаємодопомоги між дітьми, щоб забезпечити дитині з особливостями психофізичного розвитку можливість самоствердитися, подолати неадекватні установки та стереотипи, набути певних навичок соціальної поведінки.
   
Результативність навчально-виховної, корекційно-реабілітаційної і лікувально-профілактичної роботи в інклюзивному класі (групі) значною мірою залежить від координованості впливів усіх членів команди (керівника закладу, педагогів, лікарів, психолога, дефектолога, реабілітолога, батьків) на дітей з особливостями психофізичного розвитку, комплексного підходу до планування і реалізації корекційно-розвивальних заходів. Важливо заохочувати організацію неформальних груп підтримки серед вихованців закладу, педагогів та батьків з метою створення простору для соціальної реабілітації дітей з особливостями психофізичного розвитку.
     
Перебування дітей з особливими потребами в звичайному закладі дає свої перші результати. Так, діти з  затримкою психічного розвитку починають краще спілкуватися з дітьми, використовують в мові речення, вивчають невеликі вірші. Діти з ДЦП, навчаючись в звичайній початковій школі, мають середній рівень навчання, а з деяких предметів ( математика, логіка) - достатній рівень навчання.
   
За ефективної співпраці члени родини беруть активну участь у навчанні та вихованні дитини. Ця участь вимагає певних зусиль з боку вихователів, спеціалістів ДНЗ, адміністрації та батьків, але ці зусилля приносять свою користь для дітей, родин та навчального закладу та виходять за межі закладу, поширюючись на життя в суспільстві.
     
Доцільно зазначити, що соціальна інтеграція дитини з особливими потребами в середовище дітей з нормальним розвитком є не тільки бажаною, а й обов'язковою умовою його подальшого особистого росту й адекватної соціальної адаптації.
   
Таким чином, основою для успішної інтеграції дитини в суспільство є не тільки взаємодія спеціалістів і батьків дитини з вадами розвитку, їх критичність і гуманізм, професіоналізм і відповідальність у всій системі стосунків з дитиною, а й дбайливе ставлення до дитини, вияви ласки, тепла, розуміння, почуття емпатії та альтруїзму не тільки з боку дорослих, а й з боку здорових однолітків.
 
Освіта в контексті реалій сьогодення
У процесі демократизації нашого суспільства неабиякого поширення набули ідеї гуманізації освіти. На зміну державоцентриській освітній системі, в якій головна мета визначалася як формування особистості за певними еталонами та підпорядкування власних інтересів державним, а основною ознакою була жорстка регламентація навчального процесу, приходить, так звана, дитиноцентриська система освіти, в якій домінує орієнтація на інтереси дитини, задоволення її потреб. Серед умов формування цієї системи слід виокремити:
  •  забезпечення можливості вибору навчального закладу та навчальної програми відповідно до особливостей дитини;
  •  здійснення стимулювання досягнень дітей у різних сферах діяльності;
  •  забезпечення їхнього соціально-педагогічного захисту.
   
Із розвитком демократичного суспільства, яке гарантує право кожного громадянина на активну участь у житті цього суспільства, приходить й нове розуміння понять «інвалід», «дитина з психофізичними вадами», «дитина з порушеннями розвитку» тощо. Сьогодні всі ці визначення поступаються новому - «діти, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку», яке стосується як інвалідності у важкій формі, так і помірних за ступенем порушень психофізичного розвитку. Такий підхід пояснюється тим, що явище «недостатності» або «інвалідності» передбачає втрату або дефіцит фізичної та розумової спроможності. Але ж спроможність вчитися залежить не від стану окремих органів або ж їхньої фізіологічної функціональності. а, радше, від психологічної функціональності дитини. Таким чином, акцент зсувається від внутрішніх проблем дитини до системи освіти, яка надає їй підтримку в навчанні, визнає її потенціал та задовольняє всі її індивідуальні потреби.
 
«Діти з особливими освітніми потребами» - поняття, яке широко охоплює всіх дітей, чиї освітні потреби виходять за межі загальноприйнятої норми. Воно стосується дітей з порушеннями психофізичного розвитку, зокрема дітей-інвалідів, дітей із соціально вразливих груп (наприклад, вихованців дитячих будинків)  та інших.
     
За офіційними даними департаменту медичної статистики Міністерства охорони здоров'я України в нашій державі 135 773 тис. дітей мають порушення психофізичного розвитку. Це становить 1,5% від загальної кількості дітей країни.
   
Як засвідчують аналітичні матеріали, ці показники значно менші від середньосвітових. Зокрема, за даними Європейської академії з вивчення питань інвалідності показник дитячої інвалідності (важкі дитячі патології) у розвинених країнах коливається у межах 2,5% від загальної кількості дітей. Окрім цього, ще близько 8% дітей мають психофізичні порушення, які спричинені розладами слуху, комунікації, інтелекту, поведінки тощо.
     
Водночас дані психолого-медико-педагогічних консультацій, що функціонують в Україні, засвідчують, що дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, в Україні понад 1 млн. Це становить 12,2% від загальної кількості дітей у країні. Такі статистичні дані значно відрізняються від показників офіційної медичної статистики, відповідають середньосвітовим показникам та мають неупереджений характер, оскільки зібрані оперативними службами, що надають допомогу на місцях.
 
Концепція інклюзивної освіти
З часу ратифікації Україною Конвенції ООН про права дитини найбільшого визнання та поширення набуває соціальна модель суспільного буття, що пов'язана з дотриманням прав людини. Наразі розлади здоров'я розглядаються як соціальна проблема, а не як характеристика особистості. Адже, беручи до уваги, що всі люди різні від природи, скоріше соціум не створює того середовища, яке б могло задовольнити потреби людей-інвалідів. зокрема виховати ставлення до них як до людей з особливими потребами, розробити відповідні виробничі норми, адаптувати архітектуру міст/селищ та транспортні засоби.
     
Для соціальної моделі суспільного буття найбільш прийнятною є інклюзія (процес реального включення інвалідів до активного суспільного життя), зокрема інклюзивна освіта.
     
Інклюзивна освіта - гнучка, індивідуалізована система навчання дітей з особливостями психофізичного розвитку в умовах масової загальноосвітньої школи за місцем проживання. Навчання відбувається за індивідуальними навчальними планами та забезпечується медико-соціальним та психолого-педагогічним супроводом. Інклюзивна освіта передбачає створення освітнього середовища, яке б відповідало потребам і можливостям дитини, незалежно від особливостей її психофізичного розвитку.
     
Концепція інклюзивної освіти відображає одну з головних демократичних ідей - усі діти є цінними й активними членами суспільства. Навчання в інклюзивних навчальних закладах є корисним, як для дітей з особливими освітніми потребами, так і для дітей з типовим рівнем розвитку, членів родин та суспільства в цілому.
     
Як свідчать дослідження, в інклюзивних класах наголос робиться в першу чергу на розвиток сильних якостей і талантів дітей, а не на їхніх фізичних або розумових проблемах. Взаємодія з іншими дітьми сприяє когнітивному, фізичному, мовному, соціальному та емоційному розвитку дітей з особливими освітніми потребами. При цьому діти з типовим рівнем розвитку демонструють відповідні моделі поведінки дітям з особливими освітніми потребами і мотивують їх до цілеспрямованого використання нових знань і вмінь.
     
В інклюзивних класах взаємодія між учнями з особливими освітніми потребами та дітьми з типовим рівнем розвитку сприяє налагодженню між ними дружніх стосунків, завдяки чому діти вчаться природно сприймати і толерантно ставитися до людських відмінностей, стають більш чуйними, готовими до допомоги.

 

Взаємодія з батьками  
Слід зазначити, що включення дітей з особливими потребами у загальноосвітні групи не відбувається автоматично. Це цілесприямований і систематичний процес, який потребує обережного впровадження і контролю. Він передбачає певну підготовчу роботу як з педагогами, так і з батьками, зокрема слід:
  • створити умови для формування партнерських відносин між вихователями, спеціальними педагогами та сім'ями дітей з особливими потребами;
  • спільними зусиллями здійснити різнопланові цілеспрямовані спостереження щодо з'ясування можливостей і потреб "особливих дітей";
  • з'ясувати очікування батьків та визначити цілі;
  • розробити індивідуальні розвивальні програми;
     
Із чого починається співпраця? Звичайно, зі  знайомства. Щоб забезпечити дітям з особливими потребами активної життєдіяльності у колективі однолітків, педагоги мають знати особливості дітей, їхні можливості й уподобання. Зустрічі педагогів з батьками допомагають визначитися, якої саме допомоги потребує дитина, отримати вичерпну інформацію про неї. Педагоги, у свою чергу, знайомлять батьків із програмами, їх цілями, виконавчими стандартами, з педагогічною концепцією.
     
Працівники дошкільного закладу, де функціонують групи включення, створюють атмосферу взаємопідтримки. Педагоги груп включення вчаться розуміти проблеми дітей, які хронічно відстають, засвоюють навички спостережень, об'єктивного оцінювання. Враховуючи специфічні стилі пізнання, рівень і темп розвитку дитини, вихователі, залучаючи батьків, створюють індивідуальні програми розвитку дитини.
     
Таке партнерство створює умови для ефективного включення дітей з особливими потребами в освітній процес, сприяє досягненню головної мети - успішному особистому розвитку кожної дитини, підготовці її до незалежного життя. 

 

 

Видатний український філософ Г.Сковорода, говорячи про людей уражених хворобою ставив риторичне питання:” Невже гадаєш, що премилосердна й дбала матір наша природа зачинила їм двері до щастя, ставши для них мачухою?”
     
Це риторичне запитання нині хвилює багатьох спеціалістів, причетних до навчання, виховання, соціальної  реабілітації дітей, яких природа позбавила достатньою мірою сприймати світ і відчувати свою належність до нього через хвороби, травми, патологічні стани.
     
Визнання прав такої дитини, її інтересів, потреб, надання допомоги у процесі соціалізації та вибору професійної діяльності є дуже важливим на сучасному етапі розвитку освіти. 
   
Тому важливого значення набуває інклюзивне навчання, що передбачає спільне перебування  дітей із порушеннями психофізичного розвитку з їх здоровими однолітками.
   
ДНЗ – це заклад, який забезпечує інклюзивну освіту як систему освітніх послуг, а зокрема:

 

Головний принцип інклюзивного навчання
  • перебування дитини з певними порушеннями в масовій дошкільній групі, оволодіння нею знаннями, вміннями та навичками нарівні із здоровими однолітками;
  • соціально – медико – педагогічний супровід дітей;
  • забезпечення належних умов для навчання, виховання, корекційно – компенсаторної роботи (матеріально – технічне, кадрове, фінансове забезпечення.
 
Інклюзивний підхід
Створення таких умов, за яких діти мають однаковий доступ до освіти, у тому числі діти з особливими потребами, які перебувають в масовій дошкільній групі. Водночас, усі діти в таких умовах краще адаптуються до навколишнього середовища, оволодівають соціальними навичками, почуваються більш самостійними, потрібними в суспільстві.
 
Переваги інклюзивної освіти для дітей з особливими освітніми потребами
Завдяки цілеспрямованому спілкуванню з однолітками поліпшується:
  • моторний;
  • мовний;
  • соціальний;
  • емоційний
розвиток дитини.
  • Ровесники відіграють роль моделей для дітей з особливими освітніми потребами.
  • Оволодіння новими вміннями та навичками відбувається функціонально.
  • Навчання проводиться з орієнтацією на здібності та інтереси дітей.
  • У дітей є можливість для налагодження дружніх стосунків з ровесниками.
 

Значення інклюзивної освіти для дитини з особливими потребами

 

 

Переваги інклюзивної освіти для педагогів та фахівців
  • Вихователі інклюзивної групи краще розуміють індивідуальні особливості дітей.
  • Вихователі оволодівають різноманітними педагогічними методиками, що дає їм змогу ефективно сприяти розвитку дітей з урахуваннями їхньої індивідуальності.
  • Спеціалісти починають сприймати дітей більш цілісно, а також вчаться дивитися на життєві ситуації очима дітей.

 

HotLog

Анимационная картинка танцы

блестяшки для аськи