Розвиваємося разом

Вірус під назвою «ранній розвиток дітей» уразив багатьох молодих батьків у великих містах. Усі раптом зацікавилися навчанням читання з двох років, англійської мови й музики — з трьох, далі за наростаючою: драмгурток, гурток із фото, хореографія тощо...

 

Мабуть, широкий розмах цього лиха пов'язаний із тим, що підросла генерація непрацюючих мам із великими амбіціями. Зазвичай це освічені жінки від 25 до 30 років, котрі або вкладають у свою єдину дитину все те, що вони самі недоотримали в дитинстві, або реалізують у такий спосіб творчу енергію. Свою енергію. Буває й навпаки. Працюючі мами бояться, що через свою зайнятість не зможуть дати дитині чогось і компенсують відсутність своєї уваги різноманітними заняттями. Але де ж золота середина?

 

Десять років тому, коли щойно з'явилися кубики Нікітіна, розвиваючі ігри, це була така чудова новинка! І мами, котрі дістали відпустку на три роки, із захопленням заходилися в це грати. Спочатку від ідеї раннього розвитку була сама суцільна користь. Поки це не стало модно.

 

У чому полягав принцип раннього навчання й розвитку? Граючи, навчати потроху діточок англійської — у пісеньках, ліплення — з ляльковим театром, читання — за вивісками. Саме в грі, бо завдання було — не навчити дітей предмета, а показати розмаїття світу, навчити мати задоволення від інтелектуальних і творчих занять, поспілкуватися з власними дітьми.

 

Але жорстока «тітка Мода» потихеньку набирала обертів, і ось уже на голову дитини обрушуються нескінченні, численні курси й заняття. Матусі дивувалися: чому малюк плаче й не хоче йти на заняття? Він і так утомився після садка, йому додому хочеться, до мами, до своїх іграшок, до телевізора, зрештою. А його тягнуть на якісь зовсім не потрібні йому заняття, відривають від мами, а либонь він так за нею скучив за день!
 
Принцип черв'яка
У Дейла Карнегі зустрічається дуже дохідливий образ: «Коли ви йдете ловити рибу, ви насаджуєте на гачок черв'яка. Хоча особисто ви віддаєте перевагу полуниці з вершками. Але риба любить черв'яків, тому ви пропонуєте їй черв'яка, а не полуничку».

 

Давайте скажемо чесно: всі додаткові заняття (у більшості випадків) втішають честолюбство батьків. Так, звісно, зустрічаються діти з яскраво вираженими здібностями й потребами. Ці здібності треба розвивати, пестити й вирощувати. Але більшості малюків вистачає їхніх занять у дитячому садку. Стандартна програма середньої групи дитячого садка містить ліплення, малювання, музичні заняття, математику, конструювання, читання, природознавство й фізкультуру. У деяких садках є ще платні уроки іноземної мови й ритміки. Для маленької людинки це вже чимало.

 

Дитинча не розуміє, що іноземна мова необхідна для її майбутньої кар'єри. Вона любить ці уроки тому, що вчителька молода та гарна  й ласкаво з нею розмовляє. Або не любить — коди вчителька не подобається.
 
У дітей має бути дитинство
Безтурботне дитинство, наповнене спокоєм і радісним чеканням нового дня. Іграшки, машинки, стрибалочки й квач. Із казками, читаними на ніч матусею, не тому, що так треба, а тому, що так солодко сидіти в мами на руках і не боятися. Попереду довге життя, і все це життя належить учитися. А дитинство промайне швидко, і нехай залишаться про це дитинство чисті, світлі спогади. Якщо цього немає, діти, напхані різноманітними знаннями й навичками, але обділені батьківською увагою й любов'ю, рано чи пізно потрапляють до дитячого психолога. Із скаргами на енурез, поганий сон, нетовариськість. Неконтактні, затиснуті, чудово навчені діти. Не позбавляйте їх такої простої радості: гратися, катати машинки, малювати каля-маля, пустувати. Цей час швидко мине.

 

Звісно, всі бажають своєму чаду тільки найкращого. Залишити дитину в спокої, аби вона росла «як трава», — також не найліпший варіант. Інша річ, що займатися з дитиною сенс заради її благополуччя, а не для того, аби було що пред'явити друзям і знайомим. Дитині потрібно, аби ви допомогли їй розвиватися в її власному темпі й самі брали діяльну участь у її розвитку. Адже виховання, зрештою, означає не вплив, а взаємодію, співпрацю з дитиною. І найголовніше в ньому - це не притупити природну допитливість дитини й відповідати на всі її запитання. Не страшно, якщо дитина навчиться читати, тільки пішовши до школи в семирічному віці. Гірше, коли вона ще до школи втратить інтерес до навчання як до діяльності, нав'язаній їй від самого народження. Адже річ не в тому, скільки й чого знатиме малюк, а в тому, яким він виросте — допитливим і творчим чи озлобленим занудою, котрий багато про що чув, але нічого не хоче.
 
Недоліки «раннього старту»
У наші дні звідусюди чуємо слова про те, що ми живемо в «інформаційному суспільстві», що головним сьогодні є інтелект. Із цього багато батьків роблять висновок: дитина має зазнавати величезних інтелектуальних навантажень буквально з пелюшок. У цьому вбачають запоруку успішної кар'єри, благополучного життя тощо. Насправді ранній старт не завжди дає переваги. Постараємося аргументувати цю позицію та проілюструвати її конкретними прикладами.

 

Мозок дитини дозріває поступово. Спочатку дозрівають нервові центри, відповідальні за дихання та травлення, потім — за рух і лише потім — за емоційний контроль, волю й читання. Якщо примусово порушити цю послідовність, якщо почати розвивати центри читання до того, як дозріють попередні, становлення дитини може відхилитися від норми.

 

Надмірна інтелектуальна напруга викликає приплив крові до кори головного мозку. При цьому збіднюється кровопостачання центрів, відповідальних за дихання, травлення, серцебиття, у результаті чого виникають спазми судин - і, відповідно, дитина отримує цілий букет захворювань. Причини спазмів у дитячому віці також пов'язані й із психологічною напругою, що дуже й дуже часто виникає в тих, кого завчасно саджають за парти.

 

У багатьох дітей психологічна напруга викликана іншою загальною причиною — високий інтелектуальний потенціал сусідить із низьким рівнем соціалізації, емоційною нечутливістю. Аби цього, не приведи Господи, не сталося з вашою дитиною, не забувайте: вона все-таки не об'єкт, а суб'єкт навчання, не ходячий «пентіум», а маленька людина, зі своїми смаками, вподобаннями й інтересами.
 
Практичні поради батькам
Для того, аби батьки надмірно не «ахоплювалися занадто раннім і надто «всебічним» розвитком свого чада, психологи радять їм дотримуватися нехитрих правил. Ось деякі з них.
 
Не перетворюйте успіхи малюка на привід продемонструвати перед знайомими його незвичайні здібності. Із цього він винесе одне: я займаюся не тому, що мені цікаво, а для того, аби здивувати матусиних подруг.
 
Не женіться за модними рамками Монтессорі, кубиками Нікітіна тощо. Можливо, розпочати варто зі звичайної дитячої пірамідки й дерев'яного конструктора — адже це також розвиваючі ігри.
 
Сьогодні існує безліч розвиваючих методик, але зовсім не обов'язково дотримуватися принципів єдиної. Виберіть у кожній те, що близьке та зрозуміле вам і цікаве малюкові.

 

Вирішивши зайнятися раннім розвитком, не скуповуйте підряд усі посібники. Нехай дитина спочатку засвоїть щось одне.
 
Ніхто вам не скаже, в якому віці треба навчати вашу дитину кольорів або цифр. Лише ви самі можете вирішити, з чого розпочинати заняття. Головне — не перестарайтеся й не перевантажте малюка знаннями, а рухайтеся вперед поступово — від дуже простого до простого, від простого — до трішки складнішого.
 
Відмовтеся від спокуси виділити для «розвитку» певний час. У цих заняттях регулярність - не найголовніше. Набагато важливіше для них хороший настрій батьків і малюка, захопленість і бажання «розвиватися». Прислухайтеся до дитини, котра раптом захопилася лише буквами або лише складанням кубиків. Нехай вона займається тим, що їй цікаво, а не тим, що у вас зараз за розкладом.
 
Не наполягайте на заняттях, коли дитина захоплена грою в ляльки чи машинки. А коли вас саме зараз охопила розвиваюча сверблячка, попросіться в її гру.
 
Найкраща «методика» розвитку — спілкування. Ваші заняття будуть однобокими, якщо між ними ви не розмовлятимете з дитиною. Про що? Та про все на світі...

 

Якщо раніше батьки і педагоги сприймали дошкільний заклад як інституцію, відповідальну тільки за здоров’я та підготовку дитини до школи, то сьогодні поряд з цими аспектами діяльності дедалі більшої значущості набувають й інші функції дитячого садка, зокрема одна з основних — соціалізація дитини. 

 

Соціалізувати дошкільника — означає збагатити його індивідуальний досвід позитивними враженнями від спільної з іншими життєдіяльності, розвинути в нього соціальні потреби, сформувати соціальні вміння та навички, виховати “відчуття іншого”, сформувати готовність та здатність брати іншого до уваги, працювати в команді, домовлятися, узгоджувати свою позицію, в разі потреби поступатися власними інтересами на користь соціальної групи, діставати насолоду від допомоги та підтримки іншої людини у складній ситуації, тобто жити обличчям до людей, з відкритим серцем, умінням гармонійно “вписуватися” в дитяче угруповання, знаходити в ньому своє місце, визначати свій статус серед однолітків відповідно до своїх можливостей та домагань, товаришувати.
Соціальність — інтегрована характеристика дошкільника.

 

Соціальність — похідна від “соціальний”. Означає єдність соціальних потреб (у любові рідних, близьких, авторитетних людей; у підтримці, допомозі, захисті, схваленні тощо); умінь (орієнтуватися, пристосовуватися, позитивно впливати на соціальне довкілля); почуттів (довіри, прихильності, вдячності, відповідальності тощо); якостей (справедливості, чуйності, доброзичливості, товариськості, обов’язковості тощо) дошкільника.

 

У широкому сенсі “соціальність” є інтегрованою характеристикою, яка фіксує відкритість дитини соціальному довкіллю, її спрямованість на гармонійні та конструктивні взаємини з людьми, що оточують. Бути соціальним у певній життєвій ситуації означає проявляти готовність та здатність контактувати з різними за віком, статтю, спорідненістю, родом діяльності, характерологічними особливостями людьми. Дошкільника з розвиненою соціальністю можна кваліфікувати як соціально компетентну особистість.

 

Він характеризується здатністю:
  • приймати соціальні правила і норми, знаходити правильні орієнтири для побудови своєї соціальної поведінки;
  • виявляти гнучкість у сприйнятті нових вражень та їх оцінюванні, прилаштовуватися до вимог соціальної групи та водночас зберігати власне обличчя;
  • добирати корисні для свого соціального розвитку ролі, поводитися відповідально, співвідносити чекання інших з власними можливостями й домаганнями;
  • орієнтуватися у своїх правах та обов’язках;
  • брати інших до уваги, рахуватися з їхніми бажаннями та інтересами, визнавати сильні сторони інших людей;   
  • поводитися з партнерами по спілкуванню гнучко; реагувати на їхні слова та дії адекватно; вміти вислуховувати, погоджуватися, відстоювати власну точку зору, домовлятися, укладати угоди;
  • виявляти толерантність, емпатію, здатність співчувати і співрадіти;
  • налагоджувати з однолітками та дорослими гармонійні взаємини, домовлятися з ними, уникати конфліктів або розв’язувати їх мирним шляхом, утримуватися від образливих слів та агресивних дій;
  • бути домірним стану людей, які оточують (не веселитися, коли їм сумно, стримано поводитися у присутності хворого тощо);
  • оптимістично ставитися до труднощів, уміти мобілізовуватися на їх подолання;
  • проявляти витримку у стресових ситуаціях;
  • бути здатним до самопокладання відповідальності, ініціювати допомогу та підтримку іншого;
  • розраховувати на себе, рідних, близьких, знайомих, товаришів;
  • гідно вигравати і програвати;
  • узгоджувати свої бажання з можливостями та вимогами;
  • контролювати та регулювати свою поведінку та поведінку людей, що оточують;
  • утримуватися від образливих слів та негативних проявів;
  • у разі потреби звертатися по допомогу, вміти нею скористатися;
  • володіти мовленнєвим етикетом, бути здатним ініціювати, підтримати та культурно завершити розмову;
  • диференціювати поняття соціально “схвалюване”, “прийнятне”, “неприйнятне”;
  • уміти тримати дистанцію, відчувати межу бажаної-небажаної поведінки;
  • орієнтуватися у понятті “авторитет”, пов’язувати його зі справжніми чеснотами й цінностями;
  • поводитися совісно за відсутності контролю з боку дорослого;
  • бути людяним, справедливим, уміти ставати на точку зору іншої людини.

 

Дошкільника можна вважати соціально компетентним, якщо він:
  • володіє елементарними знаннями про соціальні явища, події, людей, взаємини, способи їх миролюбного та конструктивного налагодження;
  • цінує, визнає значущість для себе всього, що пов’язане із соціальним життям, цікавиться ним;
  • називає словами, вербалізує основні назви, пов’язані з життям людини серед інших;
  • передає свої враження про соціальні події та взаємини людей художнім образом (малює, ліпить, складає оповідання, співає пісні…).

 

Про те, що дитина несоціальна, соціально некомпетентна свідчить її відстороненість від інших, небажання та невміння спілкуватися, прагнення усамітнитися, уникати будь-яких контактів, відсутність інтересу до людей, що навколо. В кожній групі дитячого садка є діти, яким складно адаптуватися до життя в широкому колі однолітків, встановити дружні відносини з ними. Вони більшу частину часу проводять на самоті. При цьому дехто з них із заздрістю спостерігає за іграми однолітків, а дехто почувається досить комфортно, не розуміє, навіщо вихователь намагається залучити їх до групових ігор, коли вони цього зовсім не хочуть.

 

Заняття спокійною діяльністю на самоті, активну гру дошкільника із самим собою педагоги подекуди сприймають як відхилення від норми, показники нездоров’я, як сигнал про необхідність виправити ситуацію.  Наскільки правомірні такі побоювання? Чи варто переривати тривале перебування дитини наодинці? В який спосіб залучати таких дітей до спільних занять, ігор, розваг?

 

Спокійна гра або заняття дитини із самою собою ще не дає достатньої підстави для хвилювання, хоча і потребує уваги дорослого. Заняття на самоті може свідчити, що:
•  дошкільник — інтроверт, тобто в нього розвинений внутрішній світ, і своє цікавить його більше, ніж чуже;
•  дитина втомилася від перебування протягом тривалого часу серед однолітків, хоче перепочити;
•  вихованець захопився діяльністю, забувши про все інше, зосередився на ній;
•  відсутній улюблений друг, за яким дитина сумує, без якого їй нецікаво грати.

 

Безумовно, стабільне небажання дошкільника грати з іншими та брати участь у спільній з однолітками діяльності може бути і тривожним сигналом: засвідчувати схильність до аутизму — крайньої форми порушення контактів, відхід від реальності, занурення у світ власних переживань. Водночас помилково кваліфікувати як аутизм індивідуальні особливості дитини, що полягають у більшій орієнтації на внутрішній, ніж зовнішній світ. Щоб пересвідчитися у тому, що зазначена форма поведінки перебуває в межах норми, варто з’ясувати, чи розвинена в цієї дитини довільність поведінки (чи досягає вона поставлених цілей, чи здатна долати труднощі, чи може відмовитися від бажаного на користь необхідного, чи спроможна утриматися від імпульсивності, агресії, інших асоціальних форм активності).

 

За умови збереження вольової поведінки бажання дитини усамітнитися може не викликати особливих побоювань.
Педагогові не варто залучати таку дитину до групової діяльності примусово, силою своєї влади. Це не тільки не дасть бажаного ефекту, а може підірвати її довіру до дорослих, посилити тенденцію до уособлення. Таким чином, якщо дитина хоче побути на самоті, дорослий має рахуватися з цим і надавати їй таку можливість. Інша справа, скільки часу і що саме робить вихованець, усамітнившись, в якому стані повертається до дитячого гурту.

 

Тут уже кожна конкретна ситуація має підказати вихователеві найоптимальніше рішення. Головне — не нав’язувати перебування у колі однолітків, а запрошувати до контактів з ними. Слід знайти способи привернути увагу дитини до чеснот, умінь, моральних якостей однолітків, щоб вона сама захотіла спілкуватися з ними — всіма одночасно або з кимось конкретним.

 

Уява... Саме слово, здається, променіє безліччю можливостей. При одному лише його згадуванні ми відразу починаємо думати про дитячу енергію та спонтанність, яких так не вистачає більшості з нас, дорослих. Ми знаємо, що повинні розвивати уяву дитини, але в нашому житті, переповненому турботами, часто не вистачає місця для творчості, не пов'язаної з роботою. 
 
Батьки та вихователі, як правило, вітають ідею розвитку дитячої фантазії. Але коли їм ставлять запитання, скільки часу вони готові виділити на це заняття, їхнє ставлення зазвичай змінюється. Безсумнівно, уява – це те, що всі ми повинні схвалювати. Фахівці в галузі дитячого розвитку одностайно відзначають переваги здорової уяви. Дитина з багатою фантазією й уявою щасливіше, вона більш уважна, уміє краще справлятися з різними життєвими перипетіями та з більшою часткою ймовірності виростає врівноваженою, спокійною дорослою людиною.
 
Уява допомагає дітям розвивати творчі здібності. А це означає, що діти з багатою фантазією виростають творчими особистостями.
 
Творчі здібності людей проявляються не тільки в мистецтві. Керівники великих компаній і політичні лідери теж отримують користь від уміння мислити креативно, це допомагає їм розглядати питання з різних перспектив і точок зору та знаходити рішення, які можуть не помічати інші люди. Навички вирішення проблем, інноваційне мислення розвиваються завдяки силі уяви.
 
Як батьки можуть розвивати цю здатність у дітей? Почніть з основ.
 
Основи
Розповідайте історії та казки. Для цього вам не потрібні гарно ілюстровані книги та відеоматеріали. Зв'язок між батьками й дитиною, який виникає в результаті цікавих оповідань, повертає нас до архетипу всієї освіти, усіх людських стосунків, коли старше покоління передає свою мудрість наступному, молодшому поколінню. Розповідь цілком може стати основою для розвитку уяви, батьки можуть щодня найрізноманітнішими способами розповідати історії дітям, навіть протягом коротких проміжків часу.
Займайтесь мистецтвом. Малюйте, розмальовуйте, ліпіть, будуйте. Тактильні відчуття дуже важливі, як і надання дітям свободи творчого самовираження – не примушуйте їх називати сонцем жовту пляму на аркуші.
Використовуйте природні або звичайні матеріали. Контакт дітей із природними матеріалами неминуче надихає їхню уяву. Як і гра з багатоваріантними іграшками й сумішами – такими як кубики або пісок – тобто тими, які дають нескінченні можливості для використання.
Культивуйте почуття внутрішнього простору. Батьки повинні оберігати дітей, особливо найменших, від впливу занадто великої кількості образів із засобів масової інформації, чи це телебачення, фільми чи Інтернет. Ми повинні зберегти в дітей достатню кількість внутрішнього простору для створення власних картинок, власного бачення. На жаль, ми часто виховуємо дітей не творцями, а споживачами.
 
Заняття
Коли ви оволодієте описаними вище інструментами розвитку дитячої уяви, почніть практикувати наступні десять занять. Уважайте їх трампліном – ви можете придумати стільки цікавих ігор і занять на розвиток фантазії дитини, скільки дозволить вам власна уява.
 
1. Неляльковий театр. 
Зберіть коробку різноманітних предметів домашнього вжитку – друшляк, коробку з-під взуття, паперові стаканчики, ліхтарик, усе, що завгодно, головне, щоб ці предмети не були гострими або крихкими, – і попросіть дитину розіграти лялькову виставу, використовуючи ці предмети як «ляльок-маріонеток». Ви здивуєтеся тому, яких істот і персонажів придумає ваш малюк.
 
2. Незвичайне фото. 
Пошукайте в ящиках старі, нікому не потрібні фотографії – ті, на яких члени вашої родини моргнули або просто невдало вийшли, – і попросіть дитину розрізати їх на шматочки різних розмірів. Потім приготуйте клей, картон і фломастери й попросіть малюка скласти з випадкових фрагментів осіб і частин тіла нових людей або створити фантастичну картину. Ви можете запропонувати дитині загальну ідею картини, наприклад, це може бути космічний простір або середньовічний замок, але саму картину дитина повинна створити самостійно.
 
3. Розповідь про природу. 
Візьміть пакет і рушайте з дитиною на прогулянку. Постарайтеся зібрати мінімум десять різних предметів (тільки один листок, один камінчик тощо). Коли ви повернетесь додому, попросіть дитину придумати про них розповідь. Для цього вона повинна опускати руку в пакет і в міру розвитку сюжету діставати з нього по одному зібраному предмету, кожний з яких буде надихати її на продовження історії.
 
4. Велика коробка. 
Чи знаєте ви відому історію про те, як одна дитина отримала в подарунок на день народження велику іграшку й у результаті почала гратися коробкою з-під неї? Зробіть своїй дитині послугу: викиньте іграшку й відразу подаруйте коробку. Знайдіть найближчий магазин побутової техніки або купіть велику коробку розміром із шафу для одягу в магазині товарів для переїзду. Поставте коробку на відкрите місце в будинку, і нехай ваша дитина вирішить, чим вона повинна стати – будиночком, печерою, капсулою (машиною) часу. Дайте малюкові великі фломастери для прикраси коробки й допоможіть йому вирізати вікна або інші отвори за його бажанням.
 
5. Малюємо монстра. Це групове заняття. 
Кожний учасник гри малює голову й шию уявної істоти у верхній частині чистого аркуша паперу. Потім учасник згортає свій малюнок так, щоб видно було тільки основу шиї, і передає згорнутий аркуш паперу учаснику зліва від себе. Той малює на листку, який щойно отримав, тулуб з руками. Після цього учасники знову згортають малюнки так, щоб видно було лише основу тулуба, і знову передають їх гравцям зліва від себе. На наступному етапі гри художники малюють нижні частини істоти, включаючи ноги. Коли всі частини тіла будуть намальовані, учасники розгортають аркуші паперу й милуються спільно намальованими монстрами.
 
6. Історії картин.
Рушайте в художню галерею й зупиніться в одному із залів. Станьте в середині зала й попросіть дитину вибрати картину, яка подобається їй найбільше (тобто вибрати потрібно з великої відстані). Потім підійдіть ближче й уважно розгляньте вибрану дитиною картину. Попросіть її придумати й розповісти історію про те, що вона бачить. Допомагайте їй, ставте відкриті запитання. Потім виберіть разом з дитиною інший твір мистецтва й попросіть її придумати історію, яка зв'язала б вибрану картину з попередньою.
 
7. Гра із шухлядою для непотрібного мотлоху. 
У кожній родині є одна або кілька шухляд, в яких зберігається різний непотріб. Попросіть дитину покопатись в одній з них і вибрати з десяток найдивніших, непотрібних на вигляд невеликих предметів і різних частин: чим складніше здогадатись, де використовувалися ці предмети або частиною яких інструментів вони були раніше, тим краще. Візьміть великий аркуш картону або ватману, фломастери та гральні кубики й попросіть дитину придумати гру з використанням усіх знайдених нею предметів і частин. Потім зіграйте в цю гру разом.
 
8. Малювання без пензлика.
Хто завгодно може малювати пензликом. А ось для цього заняття вам треба знайти в домі предмети, які можуть замінити дитині звичний пензлик для малювання. Для цього можуть підійти волосінь, шматок губки, поламані олівці, гумки, стрічки, яблука, розрізані навпіл, або навіть поламана фігурка солдатика чи лялька. Розстеліть газету на столі чи на підлозі, розмістіть на газеті фарби в невеликих чашах або блюдцях, дайте дитині великий аркуш паперу (мінімум формату А3) і стежте за польотом її фантазії.
 
9. Повторне відкриття Сонячної системи.
Назви планет Сонячної системи, які ми використовуємо, з'явились у стародавні часи, вони пов'язують видимий рух планет у небі з легендами та історіями про богів, на честь яких були названі ці небесні тіла. Попросіть дитину перейменувати планети за іншим принципом. Які назви вона б дала планетам Сонячної системи, якби в неї з'явилась така можливість? І чому?
 
10. Приховані історії. 
Попросіть дитину за п'ятнадцять хвилин знайти в домі три предмети, яких вона раніше не помічала взагалі або на які не звертала особливої уваги. Ці предмети повинні перебувати в кімнаті спільного користування, а не у спальні, не повинні бути крихкими. Коли відведений час закінчиться, попросіть дитину показати вам знайдені нею предмети по одному. Ваше завдання полягає в тому, щоб розповісти їй історію про кожний предмет: звідки він узявся, хто приніс його в дім, де ви його роздобули, чому ви його зберігаєте та про все, що пов'язано з цим предметом і може спасти вам на думку. Розкажіть історії всіх трьох предметів, а потім попросіть малюка придумати історію – усно або в картинках, – яка пов'язала б їх один з одним.

 

 

Багато дітей люблять малювати. Уже в рік дитина може тримати в руці олівець і залишати ним сліди на листку. Це вдалий час почати вчити дитину малювати. Якщо вашому малюкові ще немає року, ви теж можете сміливо починати малювати з ним. Адже чим менша дитина, тим вона вільніша від стереотипів поведінки, тим менше у неї страхів і тим більше її тяга до пізнання всього нового.
     
Краще розпочати раніше залучати дитину до мистецтва малювання, ніж потім виявити, що дитина не любить цей вид діяльності. Небажання малювати іноді пояснюється тим, що дитина просто боїться порожнього білого аркуша, і не може придумати, що і як зобразити на ньому. Тим часом, заняття малюванням дуже корисні для дитини. Малюючи, дитина розвивається фізично, розумово і психічно. Працюючи пензликом, малюк покращує дрібну моторику, отже, розвиває свою промову. До того ж нове цікаве поле діяльності буде стимулом до мовного спілкування. Малюючи, дитина фантазує, а значить, розвиває свої творчі вміння. Отримуючи схвалення оточуючих, малюк покращує своє емоційне здоров'я, підвищує свою самооцінку. Змішуючи фарби, зображуючи різні предмети і життєві ситуації, дитина пізнає і навколишній світ, а значить, розвивається розумово.
     
Малювання - це не тільки захоплююче заняття для маленького творця, але і корисне для батьків з точки зору розкриття внутрішнього світу дитини. Психологи стверджують, що «читання» дитячих малюнків допомагає розкрити відносини дитини з сім'єю і навколишнім світом, зрозуміти почуття малюка, визначити його особистісні особливості. Обговорюйте з малюком його малюнки, це допоможе вам розібратися в хвилюючих дитину проблемах. Зверніть увагу на вибір кольорів. Адже саме характер викликає емоційне ставлення до кольорів. Тому й існує кольорова діагностика.
     
«Жовті»  діти — найбільше прагнуть твор­чості. «Жовта» дитина — фантазер, жартівник, вільна у спілкуванні, розкута. Вона любить гра­тися сама, більше полюбляє абстрактні іграшки-кубики, камінці, залізячки, ганчірки, які оживляє силою уяви. Стане дорослою — захоп­люватиметься різноманітними видами діяльності. Житиме майбутнім, а тепер вона дещо непрактична, непристосована.
     
«Фіолетові» діти — особливо чутливі, враз­ливі, збудливі. Вони більше за інших потребу­ють підтримки, підбадьорювання...
     
«Червоні» діти — відкриті, активні, енергійні. Дуже важко батькам із «червоними» дітьми: жваві, непосидючі, ламають іграшки, неслух­няні. Коли вони підростають, їхня висока пра­цездатність визначається прагненням досягти успіху, отримати результат, заслужити похвалу... Серед яскравих політиків та керівників найбіль­ше «червоно-жовтих» (при цьому «червоний» колір їм особливо подобається), серед учених переважають «жовто-червоні».
     
«Синьо-зелені» діти — серйозні, принципові, вольові, уважні, бояться критики на свою адре­су. Невипадково «синьо-зеленими» дуже часто бувають чиновники, адміністратори... Ці кольо­ри асоціюються з водою, кригою, гордістю, егої­змом...
     
Дуже важливо «синьо-зелену» дитину вберег­ти від зайвої регламентації, надмірної опіки, надати їй більше свободи, підтримувати й зао­хочувати.
     
«Сині» діти — спокійні, врівноваженні, по­любляють усе робити неквапливо, обмірковую­чи. Такі діти прагнуть душевної дружби, аж до самозречення. На противагу «червоним», їм приємно не отримувати, а віддавати.
     
«Коричневі» діти — слабке здоров'я, сімейні конфлікти, про належність до асоціальної гру­пи людей (з порушенням життєвого ритму), участь разом із дорослими в драматичних соці­альних подіях — евакуація, еміграція...
     
Чорний колір — загроза, замкнутий внутрішній світ дитини. Свідчить про стрес,  який негативно вплинув на її життя (наприк­лад, смерть когось із батьків).
     
Сірий колір — перша ознака стомленості. Характеризує дітей несміливих, замкнутих, ти­хих.
     
Рожевий колір здебільшого притаманний дівчаткам. Його психологічний зміст: ніжність, слабкість, самотність, сентиментальність, щось приємне, миле, маленьке. Якщо такі якості вла­стиві хлопчикові, він як особистість виявляєть­ся яскравіше.
     
Фіалковий колір (фіолетовий, розведений червоним) — ніжність, почуття самотності, час­то пов'язані з цим музичні здібності.
     
Також психологи стверджують, що, зображуючи в малюнку людину, дитина малює себе, малюючи сім'ю, нехай навіть звірів, має на увазі свою сім'ю. Детальний розгляд дитячого малюнка допоможе зрозуміти, що особливо хвилює дитину, і як їй допомогти.
   
 Надайте дитині можливість творити вільно. Не обмежуйте її у виборі кольорів, місці розташування малюнка, словом, нехай дитина сама вирішить, що і як вона буде малювати. Результат дитячої творчості потрібно хвалити, розвішувати в видних місцях. Замилування ваших родичів і друзів від робіт юного художника надихнуть дитину і подарують масу позитивних емоцій і вам, і вашому чаду.

 

 

HotLog

Анимационная картинка танцы

блестяшки для аськи