Поради батькам дітей, які постраждали внаслідок військових дій
Психологічні рекомендації сім’ям, які опинилися в ситуації вимушеного переселення Сім’ї переселенців – це люди, які втратили свій дім, а значить, втратили стабільність, безпеку і попереднє життя. Це дуже сильна травматична подія, яку ніхто не планував, не очікував, вона надійшла, як стихійне лихо. У психології такі обставини називаються «Травмою вторгнення». Травма вторгнення – це травма, яка порушує основні потреби людини: потребу в приналежності, у безпеці і блокує здатність піклуватися про інших і здатність любити. Люди, що потрапили в травматичну ситуацію, можуть переживати сильні почуття, такі як безпорадність, беззахисність, відчувати певну розгубленість у житті. Одним у цій ситуації потрібно виговоритися, і вони приймають допомогу, а інші закриваються від соціальної підтримки. Найбільш незахищеними виявляються діти. Їх психіка в силу свого віку ще не зріла, ще не сформовані механізми психологічної стабілізації внутрішнього життя. Вони втратили те, що становило їх буденний світ: свій будинок, свій двір, своє дитяче ліжко, своїх друзів. Але найголовніше і позитивне – це те, що вони залишилися поруч зі своїми батьками. Батьки – це емоційний будинок для дитини, і вони його не втратили. Але батьки, самі переживаючи найважчу травматичну ситуацію, часто відчувають велику розгубленість і втрачають ті навички та компетенції, якими володіли до цієї кризової ситуації. Дорослому важливо згадати, хто він і що вміє робити. Будь-яка діяльність, на яку здатна людина, може бути опорою для неї. Якщо соціальну активність привнести в зовнішнє життя, то це може допомогти людині впоратися зі стресом. Для сім’ї з дітьми, вимушеної покинути звичне місце проживання, стрес обтяжується тим, що батьки відповідальні не тільки за себе, ще й за своїх дітей. В обставинах, коли здається земля тікає з-під ніг, дуже важливо батькам не втратити і свідомо підтримувати емоційний, душевний зв’язок з дитиною. Спробуємо сформулювати основні базові рекомендації для батьків щодо адаптації дітей до вимушеного переселення. Розглянемо шість пунктів, на які варто звертати увагу: 1. Місце або кордони. - Батькам важливо позначити нове місце і його межі. Потрапивши в нове місце зі своїми дітьми, необхідно, щоб батьки розповіли дитині, де вони знаходяться, позначили межі: «Ми зараз не вдома, ми живемо у родичів (або в поселенні). Тут є свої правила проживання, свої ритуали, своє внутрішнє життя. Нам потрібен час, щоб багато до чого звикнути».
- Обговорити з дитиною, чим вона буде займатися, де гратиме, де може усамітнюватися. Батьки повинні розповісти дитині, як буде проходити їх день, куди дитина може виходити, а куди – ні. Розповісти їй про правила дотримання безпеки. Якщо це поселення, то необхідно позначити пункти, де вона може отримувати їжу, де знаходиться туалет.
- Важливо сказати дитині, що вона може чогось не знати і запитувати про нове. Потрібно розповісти дитині, де вона може отримувати необхідну інформацію.
2. Альтернативний дорослий або турботливий дорослий. - Розповісти, до кого дитина може звернутися з різними питаннями. На батьків упала величезна кількість турбот, які займають багато часу і сил. Вони можуть іноді просто не мати фізичних можливостей відповісти на якісь питання дитини, обійняти дитину, посміхнутися їй, поговорити про її справи. Тому треба розповісти, до яких інших дорослих вона може звернутися. Якщо сім’я живе в поселенні, то такими альтернативними дорослими можуть бути сусіди, координатор, ресепшен. А якщо в сім’ї в родичів, то це можуть бути самі родичі, а також сусіди.
- Сказати дитині, що нормально задавати питання дорослому, який може відповісти. Можна сказати дитині: «Якщо у тебе є питання, якщо ти чогось потребуєш або про щось переживаєш, то ти можеш поговорити про це зі мною, а якщо мене немає поруч, то завжди є дорослі, які також можуть тобі допомогти». Дитина повинна отримати доступ до різних стабільних об’єктів, якими є інші дорослі люди. Часто це можуть бути фахівці, наприклад психологи, арт-терапевти, соціальні працівники, волонтери.
3. Ритуали. - Домашня рутина – це кращий антистрес. Дуже важливо зберегти в новому місці ті повсякденні ритуали, які були в минулому житті. Потрібно максимально прагнути того, щоб створити звичайну домашню рутину, бо вона – найбільший антистрес.
- Знайомі домашні ритуали створюють безпеку. Коли в житті є знайомі стабільні речі – це для дитини створює відчуття безпеки. Якщо в сім’ї було прийнято щось робити кожен день, то необхідно продовжувати це робити.
- Добре робити те, що любили робити завжди. Якщо читали книгу на ніч, то обов’язково читати й зараз, якщо дивилися вранці якусь передачу або мультик, то продовжувати дивитися, якщо нагадували, що потрібно чистити зуби або робити уроки, то також нагадувати. Знайома діяльність поверне почуття компетентності і батькам, і дитині.
4. Перехідний об’єкт. - Дитині складно переживати розставання з батьками. Батьки, наприклад, мама, не завжди може бути поруч з дитиною. А для дитини дуже складно в цей період переживати розставання. Вона не хоче відпускати маму, вередує, плаче. Це нормальна регресивна поведінка. В кризовій ситуації діти стають більш прилипливі (реакція чіпляння за стабільний об’єкт). Не треба дратуватися на часті питання і на капризи дитини. Так дитина намагається впоратися зі стресом і пережити важкі емоції.
- Можна дати дитині речі, які вона любить і які нагадують про батьків. Необхідно, щоб у дитини були її улюблені іграшки, книги, гаджети, ігри, її улюблені речі саме з попереднього життя, з її будинку, а не нові. Залишаючись із цими предметами, дитині легше зберігати емоційний зв’язок з батьками. Можна також залишати якісь особисті речі дитині, якщо вона просить. Це особливо важливо для дітей дошкільного віку.
- Пояснити дитині, як вона може зв’язатися з мамою: це може бути дзвінок по телефону або смс. Дитині важливо зберігати зв’язок, коли мами немає поруч.
5. Тілесний і візуальний контакт. Батьки, обтяжені несподіваними турботами, часто не дивляться на своїх дітей, вони дивляться крізь них або мимо. Такий погляд не підтримує емоційний зв’язок з дитиною. - Погляд батьків повинен бути зацікавленим. Дитині важливий прямий зацікавлений погляд. Необхідно знаходити час і сили, щоб дивитися в очі дитині, ніби заглядаючи в її душу, і отримувати відповідь на свій погляд. Такий контакт через погляд ніби каже: «Як ти? Як твої справи? Я поруч, я тебе розумію, тобі зараз важко і я готовий тобі допомогти».
- Готовність до тілесного контакту. Важливо також підтримувати тілесний контакт з дитиною: потримати її за плечі, погладити по голові, посадити на коліна.
- Відкритість і доступність. Батьківські обійми завжди повинні бути відкритими, щоб у будь-який момент дитина могла прийти, притулитися, обійняти.
- Близькість. Потрібно сказати дитині, що нормально хотіти бути ближчими один одному.
6. Турбота про фізичні потреби. Дуже важливо, щоб дитина могла вільно задовольнити свої перші фізичні потреби: щоб вона завжди могла попити води, поїсти, коли захоче, при цьому отримати продукти, які легко засвоюються. Не треба боятися балувати дитину, навіть потурати якимось її слабкостям. Якщо вона любить млинці, то нехай їсть млинці, які можуть її порадувати. Отже, і батьки, і діти, і всі люди, що оточують вимушених переселенців, повинні завжди пам’ятати, що біженці виявилися в ненормальній ситуації. У цей період життя вони проживають сильні руйнівні емоції: злість, страх, відчай. І тому їх реакція може виглядати як ненормальна. Батьки можуть зриватися, кричати, замикатися в собі або дратуватися на дитину. Крик і переживання – це нормальна реакція на ненормальну ситуацію. Щоб дитина не лякалася цього, треба, щоб мама говорила дитині, що вона переживає. Якщо мама буде говорити про свої складні почуття, то й у дитини буде можливість висловлювати свої різні емоційні стани: сльози, крик, сильний страх. У період життєвих потрясінь не потрібно боятися розмовляти з дитиною про різне, разом переживати різні почуття. Той складний час, який випав на долю сімей-переселенців, можна використати для того, щоб стати ближче своїй дитині, допомогти їй пе- режити важкі обставини і мінімізувати травмуючі чинники. Поради для батьків - Завжди пам’ятайте, що діти віддзеркалюють вашу поведінку, ставлення до подій та кризових ситуацій. Намагайтеся демонструвати спокій та врівноваженість. У складних обставинах не показуйте дитині свою розгубленість.
- Намагайтеся убезпечити дитину від трагічних сцен або розповідей очевидців, від розпитування сторонніх про травматичні події тощо. Мінімізуйте можливість дитини дивитися передачі про трагічні події, слухати по радіо. Повністю припиніть доступ до комп’ютерних ігор із брутальним сюжетом.
- Не віддаляйтеся від дитини, якими б зайнятими ви не були. Малюк може подумати, що ви не хочете з ним спілкуватися так як раніше, бо він у чомусь винний, що через нього сталися всі ті нещастя, які так турбують дорослих.
- Частіше обнімайте та притуляйте дитину до себе – дотики дуже важливі для дитини в цей період. Обійми дозволяють малюку відчути себе абсолютно захищеним.
- Говоріть із дитиною спокійним і лагідним голосом.
- Розмовляйте зі своєю дитиною про складні проблеми зрозумілою їй мовою. Відповідаючи на її запитання намагайтесь мінімізувати негативну інформацію, більше робіть акцент на позитивному, плануйте разом із дитиною різні приємні події.
- Уважно прислухайтеся до того, що говорить дитина: чи відчуваєте ви в її словах страх, тривогу, неспокій. Дуже корисно повторювати за дитиною її слова. Наприклад: «Ти боїшся, що ...». Це допоможе вам і дитині прояснити почуття.
- Не втомлюйтеся запевняти дитину: «Ми разом. Ми піклуємося про тебе». Ці запевнення повторюйте багато разів.
- Приділяйте дитині якомога більше часу та уваги.
- Постійно нагадуйте малюкові, що він у безпеці.
- Поясніть дитині, що вона не винна в тому, що сталося.
- Не обтяжуйте малюка провиною за власну реакцію, не намагайтеся насильно зробити його стійким, сильним, сміливим. Не читайте моралі, не карайте в цей період.
- Не вимагайте від дитини бути такою, як раніше. Багато колишніх вимог стають надмірними вимогами (наприклад, нічого не боятися). Тимчасово ці планки доведеться знизити.
- Намагайтеся не розлучати дитину з тими, хто піклується про неї — із братами, сестрами, близькими.
- Дотримуйтесь звичного режиму життєдіяльності.
- Не шкодуйте часу, укладаючи маля спати, розмовляйте з ним, заспокоюйте, співайте колискові.
- Відповідайте на запитання дитини про події, що відбулися, простими словами, без подробиць, що можуть її налякати.
- Не намагайтеся маніпулювати малюком, використовуючи його любов до вас. Наприклад, не варто говорити: «Чому ти весь час сумний? У мене серце від цього крається!»
- Не говоріть про дитину як жертву, особливо в ситуаціях, коли вона може це чути.
- Дозволяйте дитині бути поруч із вами, якщо їй страшно.
- У вашому спілкуванні з малюком створіть можливість для промовляння і проживання її страхів.
- Будьте терплячими, якщо дитина повертається до поведінки, властивої дітям молодшого віку.
- Створюйте умови для ігор та відпочинку.
- Допоможіть дитині займатися звичними для неї справами.
- Поясніть малюкові, що сталося, що відбувається в цей момент.
- Дозвольте дитині сумувати, не чекайте, що вона виявиться сильною.
- Вислуховуйте думки і страхи дитини без осуду.
- Чітко визначте для малого правила поведінки.
- Запитайте дитину, що її турбує, чого вона боїться, підтримуйте її, обговоріть, як варто поводитися, щоб бути в безпеці.
- Заохочуйте прагнення дитини бути корисною для оточення, дайте їй таку можливість.
- Уважно відстежуйте найменші ознаки стресу. Якщо дитина через кілька місяців після травмівної події (втрати близьких, перебування на окупованій території, вимушеного переселення тощо) постійно грається в ігри, в яких відтворює травмівну подію, скаржиться на страшні сни, демонструє поведінку властиву набагато меншим за неї діткам, то вам слід звернутися до спеціаліста з дитячої психологічної травми.
|
|
