Рідна мова РІДНА МОВА Мово рідна! Колискова Материнська ніжна мово! Мово сили й простоти, — Гей, яка ж прекрасна Ти! Перше слово — крик любови, Сміх і радість немовляти — Неповторне слово «Мати» — Про життя найперше слово... Друге слово — гімн величний, Грім звитяг і клекіт орлій, — Звук «Вітчизни» неповторний І простий, і предковічний... Ну, а третє слово — «Мила» — Буря крови, пісня рвійна І така, як пах любистку, І така, як мрійка мрійна... Перейшов усі світи я — Є прекрасних мов багато, Але першою, як Мати, Серед мов одна лиш ти є. Ти велична і проста. Ти стара і вічно нова. Ти могутня, рідна мово! Мово — пісня колискова. Мова — матері уста. Іван Багряний
Консультація для батьків Як привити дитині любов до рідної мови Дитяча душа надзвичайно чутлива до тонкощів краси й емоційного забарвлення рідного слова, адже дитинство — це не підготовка до життя, а «справжнє, яскраве, самобутнє, неповторне життя». Саме від того, що ввійде в період дитинства в розум і серце дитини з навколишнього світу, залежить якою людиною вона стане завтра.
У перші місяці життя немовляти над колискою схиляється мати і тихо наспівує ніжні мелодії колисанки, кожне слово якої переливається у дитину, стає її надбанням. Таке емоційне спілкування матері з новонародженою дитиною через рідне слово, втілене у колисковій мелодії, є прикладом єднання поколінь, постійного діалектичного взаємозв’язку минулого й прийдешнього.
Рідна мова є найважливішим, найбагатшим і найміцнішим зв’язком між нинішнім і майбутнім поколіннями народу. Звідси випливає принцип народності, який відбито в Образі рідного слова. Мова — найкраща характеристика народу, тому твори українського фольклору є одним із важливих засобів збагачення словника дітей.
Уже з 3-річного віку з дітьми можна вивчати малі жанри фольклору: колисанки, забавлянки, потішки, приспівки.
Вони увібрали в себе багатющу скарбницю звичаїв, традицій, успадкованих від попередніх поколінь. Вони легкі для наслідування, вводять у світ дорослого життя, прилучають до споконвічних національних цінностей. І саме з уст матері та батька вони звучать весело, легко і невимушено.
Такі зразки народної творчості доречні, коли діти просинаються та вдягаються, їдять, умиваються, лягають спати та встають, коли діти граються, займаються, розважаються і т.д.
Наприклад: Ой, люлі – люлі, Прилетіли гулі. Стали гуленьки співати, Діток спати укладати.
Люлю – люлю, спи, синулю, Спи, маленький, міцно. Лягай спати вчасно, Будеш жити щасно.
В маминої доні оченята сонні, Рученьки, мов з вати. Доня хоче спати. Прийшла ніч тихесенька, Спи, моя малесенька.
Ходить квочка коло кілочка, Водить діток – одноліток, Потягушки – потягушки, На кісточки – простушки.
Кую – кую чобіток, Подай, бабо, молоток. Не подаси молоток, Не підкую чобіток.
Доброта, чуйність, ніжність, турбота і любов, працелюбність, шана і повага до батьків… Ці моральні якості червоною ниткою проходять через усі колисанки, забавлянки, потішки. Лагідний мамин спів засіває в дитячу душу любов до природи, до рідного краю, мелодійної мови. У словах матері – ласка і любов, світ добра, краси і справедливості, щира віра в магічну силу українського слова.
Образ рідного слова приходить до дитини у змісті українських народних казок. Скільки в них для дитини незвичайного, дивовижного, прекрасного. Реальне й вигадане напрочуд гармонійно поєднуються в казці, зачаровуючи малюка на все життя красою та образністю народного слова, сповненого мудрості, добра й оптимізму.
Початкове ідейне виховання дитини відбувається також у казці. Казка — невичерпне джерело патріотичного виховання вже тому, що вона створена народом. В. Сухомлинський наголошував, що створені народом казкові образи живуть тисячоліття і доносять до серця й розуму дитини могутній творчий дух трудового народу, його погляди на життя, ідеали, прагнення. Казка — це духовні багатства народної культури, пізнаючи які дитина пізнає серцем рідний народ.
Мова народу, в якій відбивається його духовне життя, є для дитини найкращим зразком рідної природи, батьківщини. Це шлях до пізнання своїх національних коренів та пізнання самого себе, це відповідь на споконвічне запитання: «Хто ти є?» — і вона може бути єдиною: «Я дитина українського народу. Я українець». Природа мозку дитини вимагає, щоб її розум виховувався з джерела думки, серед наочних образів природи, щоб думка переключалася із заочного образу на словесне опрацювання інформації в цьому образі. Ізоляція дитини від природи, обмеження розвитку мовлення тільки слуховим сприйманням спричинює перевтому організму дитини, відставання у навчанні. Спостереження й екскурсії у природу створюють можливість послухати, подивитися, відчути світ, що оточує дитину. Своєрідна «подорож у природу» — це зустріч сходу і заходу сонця, «подорож у хмари», слухання хору пташок, цвіркунів, шелесту листя, спостереження нічного неба тощо. Доцільно використовувати також екскурсії до лісу, річки, пасіки, за місто, за село, «подорожі у світ праці», під час яких діти переживають почуття гордощів за людину, за своїх батьків. Таке пізнання світу впливає не лише на розум, а й на почуття, викликає глибокі емоційні переживання, спонукає до фантазування, «…Білі пухнасті хмарки були для них світом дивних відкриттів, .,. у них діти бачили звірів, казкових велетнів: дитяча фантазія швидкокрилим птахом линула в захмарені далі, за сині моря й ліси, в далекі невідомі країни». Світ природи збуджує допитливу дитячу думку, породжує їхню мовленнєву активність. Що таке зірочки? Чому вони засвітилися? Звідки вони прийшли? Чому їх не видно вдень? Де ночують хмари? — нескінченні запитання дітей. Потрібно ширше використовувати ігри під час прогулянки на зразок «Про що говорить парк, ліс?», «Що чути в небі?», «Про що нам розповість небо?», «Послухай пісню птахів», «Що чути у квітнику, у траві?», «Подорож хмар», «Подорож сонця», «Про що розповідає мороз?», «Снігова країна» , «Подорож до зірок» та ін.
Поради батькам
|
|
