Українські національні народні ігри

Народні ігри створені народом так само, як казки, приказки, загадки, вони передаються з покоління в покоління. Із їх змісті відбито національну психологію кожного народу: «У всіх народів існує чималий запас ігор, котрі якоюсь мірою відбивають побут народу».

Ігри та забави становлять чималий розділ народної дидактики й охоплюють найрізноманітніші її аспекти: народознавчий, мовленнєвий, математичний, природничий, пізнавальний, розважальний, оздоровчий тощо. Народні ігри супроводжують свята та національні обряди, у їх змісті відбиті сезонні явища, звичаї, пов'язані з хліборобською та землеробською працею.

Народні ігри - це історія народу, оскільки вони відображають соціальне життя кожної епохи.

У вступі до збірки ігор «Літала сорока по зеленім гаю» український письменник Василь Довжик називає ігри народним мистецтвом: «Та й хитра ж штука, оця народна гра! Ви думали - такі собі пустощі, коли робити нема чого, то в креймахи грають, аби збавити час, а вона, ота забавка, - мистецтво. А вона має свій погляд на людину, батьківщину, добро, уявлення про тебе і світ. Бо мистецтво - це метод пізнання себе і світу, а гра записала в собі і закодувала в генах дії не лише народні знання, а нас із вами, наш національний характер».

З допомогою народних ігор діти опановують перші елементи грамотності, вивчаючи напам'ять вірші, скоромовки, лічилки. Окремі ігри розвивають і математичні здібності (класики, деркач, цурка, клітка та ін.).

Переважна більшість «абеткових істин дитинства» народжувалась у середовищі простого народу й виконувала певні функції людського співжиття. Ігри відкривали дітям живу історію свого народу, вчили любити народних героїв і ненавидіти кривдників.

Вуличні ігри були і своєрідним «дитячим садком». Батьки багатодітних родин постійно були в полі, і діти об'єднувались для ігор у самостійні осередки. 

Дидактичні ігри - це ігри розумової спрямованості, які потребують використання раніше набутих знань, кмітливості, активної мислительної діяльності. Народні дидактичні ігри вчать дитину ненав'язливо, легко, захоплюють змістом так, що вона навіть не помічає того навчання. У скарбниці народної дидактики є дидактичні ігри для будь-якого віку. Наприклад, для найменших: «Кую-кую чобіток», «Гу-ту-ту, варю кашу круту», «Сорока - ворона»; для старших: «Чорне та біле», «Фарби», «Краска», «Дід Макар», «Фанти», «Бірка», «Кури» та ін.

Хід гри: Грають 10-20 дітей. Вибирають «мамку», «бога» і «чорта». «Бог» і «чорт» ідуть геть, а «мамка» пошепки кожному визначає краску, щоб інші не чули.

Буває, що надають таких красок, що, яку не спитай: синю, зелену, червону, - її нема та й нема. «Бог» і «чорт» сперечаються, і тоді за згодою всіх «мамка» каже назви: глиняна, залізна, земляна, зелений горіх, жовтий горіх, золотий черевичок, срібна рибка, червона хустина, біла зірка, солодка морква, дрібна рута... І вже тоді залишається вгадати, хто саме. Коли виберуть усі «краски», беруть цурку - міцну палку, «бог» і «чорт» беруться за неї, а «краски» - за ними, обнявши попереднього попід руки; «мамка» стає туди, де менше «красок», і тягнуть; хто перетягне, той і переміг.

Значну групу становлять народні рухливі ігри з обмеженим мовленнєвим текстом. У них текст подається як лічилка, примовка, перегукування. Це ігри «Панас», «Їду, їду», «Звідки ти?», «Жмурки», «Горю-дуб», «Котилася бочка...», «На чім стоїш?», «Іваночку, покинь схованочку», «Зайчик і Бурчик», «Бочечка», «Квочка», «Ірву, ірву горішечки» та ін. 

Хід гри: Обирається Вершник. Для всіх інших дітей малюють крейдою на долівці невеличкі кружальця, які можна розмістити в коло або розкидати в різних місцях кімнати на значній відстані один від одного.

Діти, взявшись за руки, ходять у колі то в один, то в другий бік (або рядком з різними зиґзаґами та поворотами) й співають пісню:

Рухливі хороводні ігри супроводжуються пісенним текстом. На першому плані — слова, рухи — нескладні (ходіння в колі), по закінченні слів, співу можливий біг. Серед таких ігор найвідоміші: «Огірочки», «Галя по садочку ходила», «Подоляночка», «Перепілочка», «Ой ягіл, ягілочка», «Іде, іде дід» та ін.

Обрядові та звичаєві ігри передають характерні події з життя українського народу: початок жнив, косовицю, великодні та купальські ігри, калиту, веснянки.

Ігри історичної та соціальної спрямованості відбивають характер тієї епохи, коли вони складались. У їх змісті трапляються архаїзми, як для нас, гравцями виступають «пан», «король», «цар», «царівна». Це ігри: «Король», «У короля», «Воротарчик», «Пускайте нас», «Нема пана дома», «У відьми», «Дзвін», «Прослужив я в пана рік», «Кружок» тощо.

Ігри побутової спрямованості відображають у своєму змісті буденне життя людей («Жили у бабусі...», «Ой сусіди, сусідоньки», «Здрастуй, сусіде», «Куй-куй, ковалі...», «Як було у баби...»). Чимало серед них ігор з сюжетами про сімейне життя: «Батько», «Батько й діти», «Горщечки», «Гладущики», «Сімейка» тощо.

 

Народні ігри як фольклорний жанр мають специфічні особливості. Це ігри гуртові, вони об'єднують від 10-ти до 20-ти і більше дітей, їх структурна особливість дозволяє об'єднати всіх бажаючих грати.

Народні ігри можуть проводитись у будь-якій обстановці: у помешканні й на галявині, на подвір'ї і біля ставку, на луках і на річці.

Народні ігри багатоваріантні. Одна й та сама гра у різних регіонах України має не однакові приспіви, повтори. Це легко простежити на таких іграх, як: «А ми просо сіяли», «Мак», «Калина».

У грі «Мак» у першому варіанті діти звертаються до Городника, чи полив він мак та чи поспів мак. При цьому кожне запитання оспівується приспівом: «Маки, маки, маківочки, золотії голівочки».

Характерною особливістю народних ігор є навчальний зміст, який подається в ігровій формі. Мати бавить немовля, перебирає його пальчики, приказуючи:

Змістом цієї гри - забавлянки мати вчила дитину бути працьовитою, не лінуватись. Народні ігри образні, в кожній з них відбивається якась подія або випадок, близький за своїм змістом дитині. Не можна переоцінити значення народних ігор у розвитку мови дітей, у збагаченні їхнього словника образними словами. Почувши спів зозулі, дитина, підстрибуючи, промовляє:

За своєю структурою більшість народних ігор прості, однопланові, завершені, в них в єдине ціле поєднуються слово, рух, пісня.

Гра досить рано входить у життя дітей - уже на першому році життя. «Дитина, граючи, живе, - писав Т. Лубенець, - і, живучи, грає».

Діти будь-якого віку знайдуть собі гру до смаку. Добираючи її, слід враховувати вік дітей, чітко визначати мету кожної гри. З дітьми раннього віку (перший, другий рік життя) використовують переважно індивідуальні ігри - забавлянки (чи з двома-трьома дітьми). Наприклад, з дітьми другого року життя розігрується (індивідуально) українська народна гра - забавлянка «Горошок». Перебираючи пальчики дитини, починаючи від мізинця, промовляють:

З дітьми третього року життя народні ігри можна проводити на прогулянці з невеликою групою в 5—6 чоловік. Текст слів в іграх простий, це переважно заклички: «Дощику-дощику», «Вода холодная», «Зозулю-кавулю», «Вийди, вийди сонечко».

Гра «Дощику-дощику» проводиться на прогулянці в переддощову годину. Діти стають у коло, піднімають руки, дивляться на хмари й промовляють текст за вихователькою:

У другій молодшій групі (четвертий рік життя) дітям доступні рухливіші хороводні ігри: «Курочка-чубарочка», «Кізонька», «Де ж наші ручки?», «Качечка».

     Гра «Галя по садочку ходила..»

Посередині кімнати або майданчика поставлено два стільчика спинками один до одного. На одному стільчику квітка, це - «садок». Діти стоять у колі, одна дитина (Галя) з хусточкою в руках стоїть біля квітки.

На слова першого рядка діти тричі плещуть у долоні. На слова «Під горою малина» вони присідають, знову тричі плещуть у долоні (перед колінами). На слова «Ой так, на горі калина» тупають однією ногою (тричі), а на слова «Ой так, під горою малина» обертаються ліворуч навколо себе. На слова «Там зійшлася дітвора» діти ступають чотири кроки вперед, зменшуючи коло; на слова «Танцювати почала» роблять назад чотири кроки, збільшуючи коло. На слова «Ой так, там зійшлася дітвора» тупають другою ногою (тричі), а на слова «Ой так, танцювати почала» обертаються вправо навколо себе.

На слова «Ой у перепілки та голівка болить» усі діти разом з вихователем піднімають руки вгору і торкаються пальцями голови збоку, а па слова «та голівка болить» опускають руки вздовж тулуба.

діти беруться за руки і йдуть по колу вліво, а перепілка-вправо або робить крок на місці. На останні слова всі зупиняються. На слова:

усі діти нахиляються вперед. На слово «колінця» вони долонями торкаються колін, а на слово «болять» - випростуються. На приспів «Тут була...» діти беруться за руки і йдуть по колу вправо. На слово приспіву «сизокрилая» зупиняються.

Усі діти піднімають руки в сторони і на слова «не болять...» опускають їх униз. На слова «Пташки знялися й полетіли» всі діти біжать по колу.

До першої групи належать рухливі ігри з текстом-діалогом: «Кози», «Панас», «Чорне - біле», «Гуси», «У гусей», «Жмурки», «Квочка», «Крук», «Сірий кіт», «Залізний ключ» та ін. Наприклад, гра «Жмурки».

До другої групи належать хороводні ігри зі співом. Текст цих ігор ознайомлює дітей з трудовими процесами, із звичаями українського народу. Це такі ігри, як «Соловейко-сватку», «А ми просо сіяли, сіяли...», «Мак», «Задумала бабусенька» та ін.

Наступну групу становлять ігри розважального характеру, в яких відбито народні звичаї. Це ігри «Ягілочка», «Чий вінок кращий?», «Ходить Гарбуз по городі», «Як у нас біля воріт», «Ой є в лісі калина», «Ой на горі жито» та ін.

Чимало народних ігор стануть у пригоді вихователю для закріплення звуковимови, звуконаслідування. Серед них: «У волосянку», «Рядки», «Гуси», «Ку-ку, ку-ку, птичко мала», «Прослужив я в пана рік», «Задумала бабусенька», «Довгоносий журавель» та ін.

Наприклад, із старшими дітьми для вправляння у вимові голосних звуків та регулювання сили голосу можна запропонувати їм гру «У волосянку».

Народній грі можна присвятити й окреме заняття: пояснити значення професій, про які йдеться у тексті гри, заучити текст гри, розподілити ролі, проказати діалог, а потім уже грати.

- Чи чули ви, діти, такі прізвища: Бондар або Бондаренко, Коваль або Коваленко, Ткач або Ткаченко, Кравець, Швець? А чи знаєте, чому вони такі? Спочатку послухайте такий вірш:

- Якщо в сім'ї кравця ріс син, який допомагав батькові, його звали Кравченко, і згодом ця назва стала прізвищем. А в сім'ї гончарів синів звали Гонч..., у сім'ї шевців - Шевч... Ось так народилися деякі прізвища.

Сьогодні ви дізнаєтесь ще про одну дуже цікаву професію і прізвища Бондар та Бондаренко. Спочатку послухайте слова пісні:

З цими словами Бондар виставляє ліву ногу вперед і удає, що стругає рубанком дубову дошку (затискує пальці в кулачки і, тримаючи правий кулачок позаду лівого, імітує роботу рубанком).

На слова «Дощечки збираю, бочки складаю» Бондар двічі піднімає з підлоги по дві «дощечки», а на дальші слова складає їх одну до одної.

Чопочки «вистругуються» швидше. На кожен такт правим вказівним пальцем Бондар водить по лівому, наче ножиком, від себе вперед, виконуючи таким чином по чотири рухи в такті.

На слова «Бочку вже кінчаю, води наливаю» Бондар, ритмічно нахиляючись і випростовуючись, удає, ніби заливає бочку водою. Щоб переконатися, що вона без дірок, піднімає «бочку» вгору і, хвилинку почекавши, весело вигукує: «Не тече!».

На слова останнього куплета щасливий Бондар, взявшись у боки, кружить навколо «бочки» човганцем. При бажанні останній куплет можна повторити.

Хід заняття: Вихователь пропонує повторити вірш «Ким наші прадіди були...», проводить бесіду з метою активізації слів — назв професій.

Після цього оголошує, що зараз вони будуть розучувати дитячу гру про іншу професію, але спочатку треба відгадати загадку:

- Чи схожі черевики на братиків - вусатиків? - запитує вихователька, демонструючи малюнок. - Черевики - це наше взуття. А хто шиє взуття? (Швець, шевчик). Про роботу шевчика ми й розучимо гру. Послухайте її. (Вихователь наспівує, виконує всі рухи. Потім призначає дітей на ролі, і розпочинається гра.)

Діти (шевчики) стоять у розірваному колі, посеред кола - стільчик, на якому миска з водою; біля стільчика стоїть майстер-швець, навколо стільчика - три помічники. Діти гуртом співають:

Усі шевчики нахиляються і ритмічно піднімають й опускають праву руку, затиснуту в кулачок, ніби вмочують у воду шкіру, перевертаючи її на обидва боки. Майстер так само мочить шкіру в мисочці.

Шевчики прикладають ліву руку до правого коліна, наче тримають шкіру, а правою, затиснутою в кулак, ритмічно рухають від коліна до землі. Майстер, натягуючи шкіру, ставить ліву ногу на стілець.

Стуливши пальці обох рук, ніби між великим та вказівним пальцями знаходиться дратва, шевчики в ритмі пісні то з'єднують руки перед собою, то розводять їх у сторони.

Шевчики припадають на праве коліно і ритмічно стукають по лівому коліну правим кулачком, ніби молоточком. Майстер може поставити лівий кулачок на спинку стільчика й стукотіти правим кулачком по лівому.

Шевчики піднімають ліву ногу, зігнуту в коліні, прикладають до коліна долоню лівої руки і ритмічно потирають по ній правою рукою, наче щіткою. Майстер ставить ліву ногу на стільчик і чистить черевики.

Слова приспіву розігруються так. На слово «ой» діти легко б'ють по землі лівою ногою, а праву, зігнуту в коліні, піднімають вгору. На слово «брате» в тому самому положенні легко підскакують на лівій нозі, одночасно плетучи лівою рукою нижче зігнутого коліна правої ноги (плескач). Наступний такт виконується тими самими рухами, тільки починають уже з правої ноги і плещуть правою долонею.

Якщо шевчики танцюють кожний на своєму місці, майстер-швець з помічниками виконують плескач, кружляючи один за одним навколо стільчика.

Народні хороводні ігри проводяться в ранкові години, на прогулянці, в другій половині дня. Вони також входять до складу занять з усіх розділів програми, ними бажано закінчувати заняття для піднесення емоційного тонусу дитини. Без хороводних ігор не може обійтись жодне народне свято чи розвага. «Для того, щоб це животворне джерело не замулювалося, - пише В. Скуратівський, - не згасали його пульсуючі водограї, котрі повсякчас погамовують духовну спрагу, приносять нам радість і здоровий дух, мусимо бути ревними оберігачами наших кращих народних традицій, серед яких уосібне місце посідають дитячі ігри і яким відведена самою природою виняткова роль у вихованні наших дітей».