Комунальний заклад дошкільної освіти (ясла-садок) комбінованого типу № 189 Дніпровської міської ради "Золотий ключик", Новокодацький район, місто Дніпро

   





HotLog

Анимационная картинка танцы

блестяшки для аськи

Звичні відповіді

 

     

 

 

 

 

 

 

 

Як Ви розмовляєте зі своєю дитиною? Звичні відповіді
     
Як не дивно, але частенько причиною поганої поведінки дитини є самі батьки! Послухайте при нагоді, як розмовляють мами з дітьми на дитячому майданчику, в автобусі або в магазині. «Не чіпай баночку! Не бери в рот лопатку! Вистачить нити! Ще раз повториш, візьму ремінець! Скільки разів я тобі говорила». А скільки разів ми самі повторювали подібні вирази?! Якщо узяти усі наші звичні фрази і записати на плівку, то вийде, як ви думаєте, що? Монотонно-одноманітний набір моралей, команд, «лекцій».
     
Наші добрі помічники психологи, вивчивши стиль спілкування батьків з дітьми, виділили декілька типів автоматичних відповідей дорослих, які зводять нанівець усі спроби встановити здорові стосунки з підростаючим поколінням.
     
«Прибери речі! Сходи в магазин! Негайно вимкни телевізор«! - ці фрази, звучні як наказ, команда, говорять дитині про те, що батьки зараз далекі від її проблем, не хочуть вникати в її стан, не поважають її самостійність.
     
«Якщо ти не перестанеш плакати, я піду». Не прийдеш вчасно, я тобі таке влаштую!» «Ще раз це повториться, мало не покажеться» - якщо у дитини неприємні переживання, то загрози і застереження діють на неї гнітюче, ще більше заганяють у безвихідь і можуть викликати агресію проти батьків.
     
«Ти повинен поважати старших», «Усі порядні люди повинні працювати», «Ти зобов'язаний поводитися як слід» - від таких фраз дитина відмахується, як від настирних мух: «Мама, ти мені це вже багато разів говорила!». Вони її тільки дратують і ні до чого позитивного не приводять.
     
«Я б на твоєму місці зробив так-то», «Думаю, тобі потрібно перестати спілкуватися з тим хлопчиком», «А ти спробуй сказати». - на що б не поскаржилася наша дитина, ми завжди маємо напоготів безліч рад, як слід було б поступити, а як не слідувало. Та тільки діти рано чи пізно починають повставати проти наших рад і готових рішень: «Тобі легко так говорити, сама б спробувала!», «Без тебе розберуся!». За цими реакціями дитини стоїть її бажання самій приймати рішення, бути незалежною від батьків. Погодьтеся, і нам, дорослим, не завжди приємно вислуховувати чужі поради.
     
«Говорила я тобі не дивитися на всі боки, ось і наробив помилок», «Скільки разів я тебе попереджала, що це до добра не приведе!» - логічні аргументи, нотації, лекції поступово призводять до того, що психологи називають «психологічною глухотою». Діти перестають реагувати на наші фрази і відповідають: «Відстань, набридло, скільки можна, вистачить вже!».
     
«Ну що це за дитина!», «Знову ти усе зіпсував!», «На що це схоже!», «Вічно ти», - ви і самі не сперечатиметеся, що такі фрази ніякої виховної функції не несуть, а у дітей викликають або захисну реакцію (напад у відповідь, озлоблення), або смуток, пригніченість, розчарування, що призводить до формування низької самооцінки. Ми вимовляємо подібні фрази  автоматично, в серцях, іноді від власного безсилля змінити ситуацію. А у дитини поступово може виникнути переконаність, що її не люблять і вона усім заважає.
     
«Я знаю, уся твоя злість через те, що тобі не дали подивитися телевізор», «Я наскрізь тебе бачу», «Що, знову побився?». Усі ці припущення і інтерпретації кривдять дитину, ображають почуття її гідності. Крім того, дорослі як би звужують широту дитячої душі, зводять усю глибину переживань до якихось банальних речей, і дитина починає відчувати, що її абсолютно не знають і не розуміють.
     
Є і інші автоматичні реакції батьків на дитячу поведінку - в кожній сім'ї свої. Спробуйте тиждень-два постежити, після яких ваших висловлювань дитина починає поводитися «неправильно», і постарайтеся зрозуміти, чого саме вона потребує.