Розвиток

З—4 роки — дуже важливий період у житті дитини. Саме в цьому віці започатковуються основи майбутньої особистості, формуються передумови морально-фізичного й розумового розвитку малюка.

Центральною функцією, що визначає всі інші процеси, стає пам’ять. До 3 років дитина розвивалася за рахунок сприйняття зовнішнього світу, тобто вона була цілком у владі середовища, була ним керована. На четвертому році життя завдяки пам’яті, життєвому досвіду дитина починає здобувати своє «Я», стає досить незалежною від оточення. Разом із психічним дозріванням відбувається стрімкий фізичний розвиток особистості. Дитина не тільки усвідомлює себе, але й здатна фізично забезпечити собі незалежність у пересуванні, в обслуговуванні себе.

Пам’ять дозволяє людині забезпечити безперервність психічного життя. Ми знаємо, що ми живемо, якщо пам’ятаємо себе. Залежно від того, що запам’ятовує людина, розрізняють пам’ять рухову (запам’ятовування власних рухів, вироблення навичок), емоційну (пам’ять почуттів), образну (образи сприйняття, мислення й уяви) і словесно-логічну (збереження думок, загального змісту інформації, що запам’ятовується).

Види пам’яті тісно пов’язані один з одним і не існують ізольовано. Однак залежно від інтенсивності використання в діяльності яких-небудь ситуацій виникає домінування певних видів пам’яті, обумовлене активністю мислення, сприйняття, уяви.

Приділяти підвищену увагу моральній стороні розвитку дитини слід вже в 3-4-річному віці. Хоча, певні задатки закладаються вже з народження, і навіть до цього моменту. Дуже багато залежить від поведінки самих батьків. Якщо дитина буквально з пелюшок “вбирає” атмосферу недоброзичливості, стає очевидцем конфліктів, агресивного ставлення один до одного, то неможливо від нього очікувати іншого стилю поведінки. Адже діти – великі наслідувачі і переймають від дорослих багато чого, якщо не сказати, все, в тому числі і манеру спілкування. А розвиваючі методики ще й прискорюють процес освоєння певних навичок.

Але навіть, якщо в сім’ї досить комфортний психологічний клімат, не завжди батьки можуть донести до дитини основи моральності у відносинах з людьми. Граючи в пісочниці, діти, трапляється, відстоюючи право володіння іграшкою, можуть і вдарити інших. Мама, як правило, в таких випадках відчуває шок, приймається активно пояснювати дитині, що “так робити не можна, що Дімі (або Паші) боляче”. Але не завжди пояснення можна зрозуміти з першого разу. Як же прищепити дитині добре ставлення, вміння ділитися, чесність і інші моральні поняття і норми?

До 4 років дитина вже може контролювати свою поведінку й усвідомлювати свої вчинки, але її сприйняття відносин з навколишнім світом може бути різним (часто залежить від прикладів близьких дорослих людей). Певні якості можна і розвинути. Одним з варіантів пояснень служать казки, де завжди є добро і зло. Щоб дитина розуміла, чим відрізняється хороший вчинок від поганого, потрібно розбирати з ним конкретні сцени з тих же казок. Наприклад, лисиця вигнала зайчика з його хатинки. Як вона при цьому поступила: добре чи погано. Якщо погано, то чому. Дитина повинна через усвідомлення прийти до потрібного відповіді.

Однак розлогі міркування не завжди приводять до повного розуміння. Все-таки кращий вчитель – це життя. У вихованні доброти, взаємовиручки, відданості допомагають домашні тварини. Через спілкування з ними дитина вчиться відчувати чужий біль: якщо дитина смикає кішку за хвіст, вона швидко відреагує і відповість “тією ж монетою”. Отримані подряпини “навчать” розуміти, які дії відгукуються відповідними наслідками.

Інший варіант – тотальний контроль з боку дорослого. Тобто наприклад, мама постійно спостерігає за поведінкою дитини і коментує: туди не ходи, так не роби, віддай іграшку назад і т.ін. А якщо вона все ж зробить по-своєму, то за це звичайно їй буває якесь покарання (частіше лайка або шлепок по м’якому місцю). Зробити те ж саме в інший раз дитина теж може, але вона вже розуміє, що їй за це буде. А коли дорослі не бачать, тоді робить по-своєму. Але чи є від такої схеми користь? Тут швидше, дитина починає підлаштовуватися, хитрувати, але такий спосіб не веде до розуміння суті нравстенних вчинків.

Більш прийнятний спосіб – це контакт з дитиною на рівних. Тобто не залякування, що за ці погані дії дитина зараз отримає покарання, а таку поведінку, яка б підвела дитину до самостійного вибору на користь доброти, щедрості та інших соціально значущих варіантів поведінки.

Для цього потрібно довірче ставлення до дитини. Тобто формування у нього власного значущого “Я”. Наприклад, якщо ви їй довіряєте змінити у домашнього вихованця старий корм на новий і при цьому не перевіряєте. Дитина, отримавши відповідальність, швидше за все виконає завдання з належним ставленням. А у випадку, коли вона допустив грубість, по відношенню до вас – не розмовляти з нею якийсь час, замість того, щоб покарати з криками, аби показати свою перевагу над нею. Дитина починає відчувати, що має таку ж свободу дій як і ви, але за наслідки певних вчинків настає відповідальність, ось тоді і формується моральна поведінка.

Звичайно, дорослим простіше піти на крайні заходи, аби вже показати, де справедливість і хто в домі господар. Але, на жаль, такими методами не допомогти зростанню свідомості. І потім, коли дитина виросте і вже не буде постійно перебувати на очах батьків, вона вже не побоїться отримати покарання за свій вчинок.

Якому  способу ставлення до інших людей сьогоднішній малюк віддасть перевагу в майбутньому, залежить від вибудовування взаємин у ланцюзі батьки-дитина вже зараз.

Сенсорний розвиток – це чуттєве сприйняття світу, іншими словами, сприйняття за допомогою органів чуття: зору, слуху, дотику, нюху. Особливе значення сенсорне сприйняття має для дітей до 3-х років, оскільки вони знайомляться зі світом саме через органи почуттів (почуття також задіяні в естетичному розвитку).

Сенсорний розвиток відбувається шляхом пізнавання форми, величини, кольору, запаху предмета. Щоб зрозуміти, що з себе представляє предмет, дитині обов’язково треба його помацати і переконатися, який він. У випадку з фруктами чи овочами – гіркий або солодкий. Наприклад, якщо дитина пробує нестиглу ягоду і відчуває, що вона кисла, то сенс слова “не достигла” йому стане більш зрозумілий, особливо якщо він порівняє її зі смаком стиглої ягоди. Щоб зрозуміти, що скло крихке, як це не дивно звучить, але дитині потрібно побачити своїми очима, як розбивається скляний предмет. Інакше в криках батьків: “Не чіпай – розіб’єш!” – Немає сенсу.

Досвідчений шлях дуже збагачує уявлення про світ. Причому примітивне порівняння тонкий-товстий, гладкий – шорсткий, великий – маленький і т.ін. Це тільки фундамент. Початкові поняття потрібні для більш детальних висновків. Наприклад, якщо яблуко червоне – значить стигле, або якщо на вулиці темно – значить ніч. Іншими словами, сенсорне сприйняття допомагає уточнювати властивості об’єктів або явищ. Це допомагає дитині робити певні висновки і діяти відповідно до них.

Ігри для сенсорного розвитку пов’язані з визначенням властивостей різних предметів. Для засвоєння величини хороший тренажер – конусна пірамідка. Покажіть дитині як вона розбирається, зробіть акцент на тому, що кільця нанизуються в залежності від їх величини. Потім дайте дитині самій виконати ці дії. І у випадку помилки, поясніть, чому саме це кільце не на своєму місці.

“Розклади кубики за кольорами” – теж корисна гра. Запропонуйте дитині (1,5 – 2 років) вибрати з великої кількості однакових за розміром кубиків ті, які одного кольору, і скласти їх в окрему коробку. Гру можна ускладнити, запропонувавши дитині розділити всі кубики на купки за кольорами.

“Дражнилки” – гра на наслідування. Показуйте дитині різні гримаски: ось насуплені брови, ось посмішка, ось вишкірені зубки, ось округлені очі, ось надуті щічки. Нехай повторює. Можна урізноманітнити завдання рухами: рубаємо сокирою (двома складеними долоньками – рух вниз), пливемо брасом, зображуємо млин та інше. Як правило, така гра дуже подобається дітям.

“Згадай відчуття”. Проведіть по руці дитини різними предметами: пір’їнкою, іграшкою, рукавичкою і пр. Потім повторюйте дотики, але тільки при закритих очах. Завдання дитини пригадати відчуття і назвати предмет, яким воно викликано.

“Вгадай овоч”. В ганчірковий мішок покладіть різні овочі: картоплю, цибулю, огірок, моркву, помідор (можна також додати фрукти: яблуко, грушу, апельсин). Завдання дитини опустивши руку в мішок, намацати там один з плодів і на підставі тактильних відчуттів визначити, що за овоч або фрукт йому попався. Можна ускладнити завдання додаванням опису овоча, тобто дитина повинна перерахувати особливості даного коренеплоду або фрукта: гладкий (або шорсткий), круглий (або овальний), схожий на що .. і т.п.

“Вгадай, чия рука” – гра складна, що вимагає дуже тонкого сприйняття. Для початку дитині потрібно помацати руку (або руки) мами, бабусі, тата, дідуся і запам’ятати, які їх руки навпомацки. Потім із закритими очима дитина повторює весь процес і при цьому намагається визначити, чиї це руки. Складніше проводити дану гру серед дітей, тому що дитячі руки по тактильним відчуттям схожі.

Рівень розвитку дрібної моторики - один з показників інтелектуальної готовності дитини до шкільного навчання. Розвиток дитячої руки знаходиться в тісному зв'язку з розвитком мови і мислення. Зазвичай, дитина, що має високий рівень розвитку дрібної моторики, вміє логічно міркувати, у неї достатньо розвинені пам'ять і увага, зв'язкова мова. Вчителі відзначають, що першокласники часто відчувають серйозні труднощі з опануванням навичок письма. Письмо - це складний навик, що включає виконання тонких координованих рухів руки. Техніка письма потребує злагодженої роботи дрібних м'язів кисті і всієї руки, а також добре розвиненого зорового сприйняття і довільної уваги. 

Для оволодіння навичкою письма необхідна певна функціональна зрілість кори головного мозку. Непідготовленість до письма, недостатній розвиток дрібної моторики, зорового сприйняття, уваги може привести до виникнення негативного ставлення до навчання, тривожного стану дитини в школі. Тому в дошкільному віці важливо розвинути механізми, необхідні для оволодіння письмом, створити умови для накопичення дитиною рухового і практичного досвіду, розвитку навичок ручної вмілості. 

Але в дошкільному віці важлива саме підготовка до письма, а не навчання йому, що часто призводить до формування неправильної техніки письма. Уміння виконувати дрібні рухи з предметами розвивається у старшому дошкільному віці, саме до 6-7 років, в основному, закінчується дозрівання відповідних зон головного мозку, розвиток дрібних м'язів кисті. Тому робота з розвитку дрібної моторики повинна початися задовго до вступу до школи. Батьки та педагоги, які приділяють належну увагу вправам, іграм, різним завданням на розвиток дрібної моторики і координації рухів руки, вирішують відразу два завдання: по-перше, непрямим чином впливають на загальний інтелектуальний розвиток дитини, по-друге, готують до оволодіння навичкою письма , що в майбутньому допоможе уникнути багатьох проблем шкільного навчання. 

Батьків має насторожити, якщо дитина активно повертає лист при малюванні або зафарбовуванні. У цьому випадку дитина замінює вміння змінювати напрям лінії за допомогою тонких рухів пальців повертанням листа, позбавляючи себе цим тренування пальців і руки. Якщо дитина малює дуже маленькі предмети, як правило, це свідчить про жорстку фіксацію кисті при малюванні. Цей недолік можна виявити, запропонувавши малюку намалювати одним рухом коло, діаметром приблизно 3-4 см (на зразок). Якщо дитина має схильність фіксувати кисть на площині, вона не впорається з цим завданням: намалює замість окружності овал, коло значно меншого діаметру або малюватиме його в декілька прийомів, пересуваючи руку. 

Починати роботу з розвитку дрібної моторики потрібно з самого раннього віку. Вже в дитячому віці можна виконувати масаж пальчиків, впливаючи тим самим на активні точки, пов'язані з корою головного мозку. У ранньому і молодшому дошкільному віці потрібно виконувати прості вправи, супроводжувані віршованим текстом, не забувати про розвиток елементарних навичок самообслуговування: застібання і розстібання гудзиків, зав'язування шнурків і т.п. І, звичайно, в старшому дошкільному віці робота по розвитку дрібної моторики і координації рухів руки повинна стати важливою частиною підготовки до школи. 

Можливість пізнання навколишніх предметів у дітей більшою мірою пов'язана з розвитком дій рук. З боку може здатися, що дитині простягнути руку до предмета, дістати і взяти його настільки просто, що це не заслуговує особливої уваги. Але якими простими не здавалися б ці дії для нас, дорослих, потрібно відзначити: у дитини перших місяців життя вони ще відсутні, немовля ще не може виконувати координовані, цілеспрямовані дії. Адже в перші місяці життя всі рухи дитини, в тому числі і рухи рук, носять безумовно-рефлекторний характер, тобто виникають без цілеспрямованого вольового зусилля вони не навмисно. Цілеспрямовані, умисні дії виникають у дитини в процесі виховання і навчання його дорослими. 

Багато вчених вважають, що розвиток мовного центру в лівій півкулі обумовлено провідною роллю руки у трудовій діяльності. Адже не випадково в історії розвитку людства роль рук підкреслюється особливо. Саме руки дали можливість розвинути шляхом жестів ту первинну мову, за допомогою якої проходило спілкування первісних людей. Дослідження розвитку рухів рук дитини представляють інтерес не тільки для педагогів і психологів, а й для інших фахівців (філософів, мовознавців, істориків, біологів і т.п.). 

На перший погляд, музичний розвиток начебто і не зайве, але, з іншого боку, якщо вже у дитини не виявлено конкретної тяги до музики, так начебто і не треба їй цим займатися, краще нехай з репетитором з математики додатково позайматися.

Багато батьків в принципі не бачать необхідності в навчанні грі на музичних інструментах. Більшість міркують традиційно: що це за професія музикант, от економіст – так, інженер-будівельник – завжди затребуваний, перекладач – мрія багатьох. Але не всі хочуть зрозуміти, що значить музика в розвитку дитини, і взагалі які сторони вона може розвинути. Здається, що крім тужливого цигикання, нічого чекати, а воно взагалі треба?

Звичайно, неправильно ставити питання про те, що музична освіта обов’язкова. Зовсім ні, якщо не мати на увазі випадків, коли дитина дійсно має тягу до співу або грі на певних інструментах. Просто самі по собі заняття дають дитині дуже багато чого, наприклад, просторову орієнтацію. Не кожна дитина і навіть дорослий зможе швидко зорієнтуватися і показати, де право, де ліво. При грі на музичних інструментах дитина автоматично орієнтується щодо ліво-право і верх-низ (при грі на баяні). А скільки користі від перебирання пальцями по клавішах. Це ж розвиток моторики в чистому вигляді. Оскільки при грі задіяна і ліва і права рука, то обидві півкулі мозку функціонують рівномірно, тобто розвивається в тому числі і права півкуля, яка у праворуких розвинена в меншій мірі. Як відомо, права півкуля відповідає за творче мислення, за геніальність.

Займаючись на музичних інструментах, учень тренує в собі такі якості, як воля, посидючість, терпіння. Що не завжди легко дається, зате потім винагороджується плодами праці (і не тільки музичної).

Крім цього, музика розвиває чуття на більш тонких рівнях. Дитина вчиться розуміти почуття через музичну тональність. Класична музика, наприклад, не всім зрозуміла. Діти, яким у дитинстві не давали слухати твори Бетховена, Баха та інших класиків, рідше вловлюють музичний настрій. Відповідно і контакти з іншими людьми такій дитині встановити складніше. Той, у кого розвинений слух, набагато точніше відчуває натуру людини, розуміючи її настрій по інтонації, міміці.

Музика також налаштовує всі види сприйняття: слух, зір, увагу. Граючи твір, дитина може представляти картини, відповідні настрою мелодії. Також вона вчиться бути в налаштуаванні із зовнішнім світом, погодьтеся, це дуже великий плюс, з такими навичками людині легше орієнтуватися по життю, ймовірність на користь правильного вибору в будь-яких ситуаціях зростає.

Одним словом, якщо ваша дитина закінчить хоча б кілька класів музичної школи, їй це піде тільки на користь. Показники успішності будуть реально вище за рахунок розвитку різних навичок.

У ранньому дошкільному віці дитина вже може переживати певні емоції, дивлячись на твори мистецтва. Так що в ранньому віці, ще в утробі матері діти сприймають вібрації класичної музики. А коли вже самі можуть бачити і слухати – результат ще більш сильний. І тут вже від батьків залежить, наскільки вони проявлять бажання розвинути в дитині естетичний смак, тонке сприйняття дійсності.

Звичайно ж, твори мистецтва, написані в мажорному стилі будуть впливати на внутрішній світ дитини благотворно, і навпаки, тужливі пейзажі, тривожні ноти в музиці можуть спровокувати поганий настрій. Саме своїм настроєм дитина показує вплив на нього художніх або музичних творінь.

Картини, написані в яскравих або пастельних тонах викликають позитивні емоції, а перші навіть бадьорять. З музичних творів краща класична музика, саме вона пробуджує тонке сприйняття світу через емоції.

Також дуже важливо залучати до діяльності з художнім змістом і саму дитину. Навчайте її малюванню, ліпленню, створенню аплікації. Нехай вчиться висловлювати своє ставлення до явищ навколишнього світу за допомогою фарб та пластиліну.

За дитячими роботами, до речі видно, як діти сприймають світ. Переважання світлих і яскравих фарб говорить про те, що дитина гармонійна у відносинах зі світом. І, навпаки, присутність темних тонів сигналізує про психологічне неблагополуччя, вказує на внутрішні бар’єри і комплекси.

Найменших батьки можуть самостійно залучати до мистецтва. У малюванні потрібно показати дитині, які є способи зображення явищ природи. Наприклад, дощик робиться штрихами, а листочки на деревах – мазками. Також дитині можна дати зрозуміти, що знайомі образи на папері виражаються певними квітами фарби: світлофор – відразу трьома, сонечко – жовтим, небо – блакитним або синім і т.ін. Дитина сама має відчути, які фарби їй використовувати.

На заняттях музикою допоможіть дітям навчитися розрізняти звучання різних інструментів в оркестрі. Відмінно тренується слух.

Танці – взагалі дуже дієвий спосіб підняття настрою, а крім цього, в танцях формується почуття ритму. Динамічні мелодії допоможуть рухатися в різних положеннях: в парі, по колу, на місці. Це теж спосіб прояву емоцій, тільки на рівні тіла.

Аплікація, як будь-яка інша художня діяльність, пов’язана з виразом почуттів, емоцій, візуального сприйняття навколишнього світу. Всі образи, які дитина бачить, вона переносить на папір за допомогою вирізаних фігур. Через кольоровий папер передаються фарби тієї або іншої пори року. А взагалі внутрішні відчуття можуть бути такими різними, що не завжди виражаються традиційними кольорами. Але частіше осінній настрій містить більше червоного і жовтого, зимовий – блакитного і синього, літній – всіх кольорів веселки.

Сам процес передбачає володіння дитиною певними навичками: вирізанням фігур, умінням працювати з пензлем і клеєм, не останню роль відіграє політ фантазії: діти повинні помічати і генерувати прояви прекрасного. До всього іншого, потрібно ще й терпіння довести задуманий образ до логічного завершення.

Заняття аплікацією має для дитини і практичне значення: вона вчиться зіставляти величину різних деталей, вчиться правильно підбирати колір, дотримувати симетрію, підбирати потрібні фігури, і все це робиться “на око” (тобто знову ж таки тренується оцінна функція).

Є варіанти аплікації, наприклад, предметна. Це початковий рівень, який передбачає створення образів з найпростіших фігур, наприклад, сніговика з трьох кіл різного розміру або квітки – теж найпростіший варіант.

Більш складний вид – сюжетна аплікація. Тобто вона повинна вже нести певний сюжет, можливо з казки. Зображуються звірі або люди за якоюсь дією. Тут від дитини потрібен вже інший підхід: потрібно подумки утримувати образ і втілювати його на папері.

Аплікацію можна робити не тільки з паперу, але і з залученням інших матеріалів: вати, соломи, насіння та ін. Готовий продукт вже буде схожий на витвір мистецтва. Допомагайте дитині, ваша допомога спонукає її до створення нових робіт, уже самостійних.

Мабуть, немає таких дітей, які б не любили малювати. Взагалі малювання дуже збагачує дитину і з точки зору емоцій, і уяви і по частині розвитку дрібної моторики.

Найкращий варіант – це створення малюнка фарбами, оскільки вони передають все розмаїття відтінків і кольорів, більш податливі, яскравіше виражають фантазії. Альтернативою фарбам часто служать олівці та фломастери. Перші краще, тому що гарні для моторики, та й відтінки за допомогою їх передати простіше, ніж за допомогою фломастерів. Фломастери ж прості в застосуванні, але не дають такого ефекту, як олівці і фарби.

Чому ж іноді діти втрачають інтерес до настільки захоплюючого заняття, як малювання. Найчастіше причина у дорослих. Їх критика відбиває всяку мотивацію, а то і зовсім примушує розчаровуватися в своїх здібностях. Як можна більше заохочуйте дитину, хваліть її за будь-які роботи і результат не змусить себе чекати. Творчість знайде свій прояв під пензлем в руках вашого чада.

Малюйте разом. Відмінний варіант привернути увагу малюка до образотворчого мистецтва – створювати роботу разом з ним. Малюйте, наприклад, дерево. На ньому маленькі листочки, під деревом травичка. Дайте малюкові теж проявити себе: нехай намалює пташку, або доповнить зеленню крону. Можливі варіанти, але в будь-якому випадку спільна творчість піде на користь.

Натюрморт з натури. Запропонуйте дитині розглянути вазу, вловити її лінії і форми. Зверніть увагу на колір, тіні. А потім нехай дитина спробує висловити схоплені поглядом моменти на папері. Причому, не обмежуйте творчість певними рамками, розмірами. Нехай полотном послужить не тільки альбомний аркуш, а й ватман. Чому-ні. Творчість не знає кордонів.

Портрет. Дуже складний вид, скоріше вже для старших дошкільнят. Але тим не менше вельми продуктивний. Завдання дитини – вловити особливості особи, її вираження, і все це передати за допомогою пензля і фарб, не забуваючи про відтінки. У дитини тренується і увага, і здатність зіставляти, і посидючість, не кажучи вже про образне мислення: через деталі потрібно створити цілісний образ. Це дуже складно, але й захоплююче одночасно.

Малювати можна не тільки традиційними способами: пензлем, олівцем, а й іншими. Наприклад, кінчиками пальців. Це весело, мокати пальчик у фарбу і виводити їм на папері різнокольорові колечка, полосочки. Звичайно, не кожна мама погодиться на такий експеримент, тому що прати одяг і відмивати улюбленого чада потім точно доведеться. Але зате скільки буде емоцій … А позитивні емоції благотворно впливають на психіку.

Ліплення – один з улюблених видів занять у дітей дошкільного віку. Хоча знайомити малюка з пластиліном і його властивостями можна вже по досягненню 1 року. Ліплення є одним з видів відображення дитиною дійсності у вигляді фігур власного виготовлення.

За допомогою ліплення діти засвоюють схожість форм деяких предметів. Наприклад, ліплячи ягоди, яблука, сніговика і ін. дитина зрозуміє, що для всіх них використовується один основний елемент – куля. Таким чином осягається узагальнення предметів і форм. З іншого боку, помічається і відмінність, оскільки якісь предмети мають в своїй основі прямокутник або квадрат. Наприклад, якщо ліпити телевізор, то в основу ляже прямокутник (тобто поступово підключається до вивчення і геометрія).

Ну а те, що ліплення тренує моторику, просторове сприйняття – це знають всі. Для досягнення кращого ефекту в тренуванні моторики, покажіть дитині як можна щипати пластилін, роблячи вушка, носики, промінчики та інші забавні штучки.

Щоб образне мислення розвивалося краще, ліпіть з дитиною після прочитання вами казки або після перегляду мультфільму. Тоді дитині буде від чого відштовхуватися у своїх фантазіях.

1. Роль вихователя у логіко-математичному розвитку дітей полягає у створенні умов, за яких можливо надавати допомогу дитині розкрити свій потенціал, навчити її самостійно пізнавати світ, бо основним чинником розвитку дитини є її власна діяльність. 

2. Важливим є не результат пізнавальної діяльності дитини, а процес її здійснення. Тому, що від цього процесу залежить усвідомленість отриманих знань в ході самостійної пізнавальної діяльності. 

3. Принципова особливість Базової програми «Я у Світі» стосовно математичного змісту полягає у тому, що традиційний математичний аспект знань поєднаний з логічним. Тому, щоб забезпечити логіко-математичну компетентність дітей, необхідно формувати і розвивати у них уміння здійснювати і математичні, і логічні операції. 

     

Висновок: вихователь має бути добре обізнаним з математичними і логічними операціями, якими мають опанувати діти дошкільного віку. 

     

Математичні операції: операції з множинами, величинами, фігурами, орієнтація у просторі, лічба, операції з числами, обчислювання, вимірювання. 

Логічні операції: аналіз, синтез, порівняння, класифікація, доведення, серіація, причинно – наслідкові зв’язки, узагальнення, абстрагування. 

Логічний і математичний компоненти взаємозалежні оскільки математичні знання засвоюються за допомогою логічних прийомів. Тільки правильно організована діяльність дітей і вихователя в процесі навчання забезпечує достатній рівень логіко – математичного розвитку дітей. Бо кожне логіко – математичне поняття і уміння формується поступово, поетапно на основі виконання математичних і логічних операцій, доступних конкретній групі дітей. Тому, в роботі з логіко – математичного розвитку вихованців, необхідно враховувати послідовність засвоєння ними логічних операцій. 

Більша частина математичних операцій здійснюється в кожній віковій групі. Головне при їх виконанні враховувати вікові можливості (послідовність засвоєння логічних операцій) та додержуватись дидактичних принципів: поетапності, послідовності, системності, доступності. Наприклад, ознайомлення з трикутником доцільно проводити в середній групі, а не в молодшій, адже дітям молодшої групи ще недоступні такі логічні операції як доведення та поняття зв’язку. 

Забезпечує виконання всіх принципів дидактики в процесі організації логіко-математичного розвитку дітей, додержання певних алгоритмів. 

Алгоритм – це точне прописання послідовності дій, спрямованих на досягнення поставленої мети. Алгоритми формування у дошкільників уявлень про множини і числа; навчання порядковій лічбі; знайомства з геометричними фігурами подано нижче. 

3. Навчання прийому накладання і порівняння таким чином множин рівнозначної потужності, введення понять «стільки ж скільки», «порівну»; 

Існує методика введення дітей в світ логіко – математичних уявлень з допомогою спеціальної серії навчаючих логіко – математичних ігор. В цих іграх моделюються такі логічні і математичні конструкції, розв’язуються такі задачі, які сприяють прискоренню формування і розвитку у дітей простих логічних структур мислення і математичних уявлень. Для цих ігор використовуються «Логічні блоки», які розробив угорський психолог З. Дьєнеш. Логічні блоки складаються із 24 геометричних фігур, що вирізняються кольором (трьох кольорів), формою (круги, квадрати, трикутники, прямокутники), розміром (великі – малі фігури). На початку слід ознайомити дітей з цими блоками, пропонуючи їм прості завдання. Використовуючи логічні блоки Дьєнеша можна розробити цілий ряд дидактичних ігор і вправ для дітей кожної вікової групи. Наприклад д/ігри: «Намисто», «Відшукай», «Так чи ні», «Обручі». Хід цих ігор в кожній віковій групі однаковий, але зміст і складність завдань різні. Усі логіко – математичні ігри треба розглядати як певну систему з поступовим ускладненням завдань. 

Із блоками Дьєнеша можна конструювати багато розвиваючих логіко – математичних ігор. Для одного з варіантів цих ігор пропонуються таблиці із «кодами», в яких геометричні фігури та їхні властивості умовно позначенні (кодами). Відповідно до поданих в таблицях «кодів», діти мають заповнити клітинки таблиці геометричними фігурами. 

Значний розвивальний ефект мають ігри із запереченням. Зразок гри із запереченнями: На цьому кораблі попливуть у подорож де-які з цих «геометричних чоловічків”, їх прийшли проводжати у далеку путь усі родичі. Хто ж з них попливе на кораблі? Щоб визначити це, треба звернути увагу на ось ці «закодовані» позначення. То які чоловічки мають зайняти свої місця на кораблі? (не круглі і не жовті). Такі фігури є у вас на столах, відберіть ті, що можуть бути на цьому кораблі і покладіть їх перед собою, щоб чоловічки побачили, чи вгадали ви хто з них відправиться у подорож на кораблі. 

В роботі з логіко – математичного розвитку дошкільнят важливо, щоб кожна гра приносила дітям не тільки радість і задоволення, а ще й користь. Щоб граючись вони розвивались і навчались.