Готуємося до школи

 

Скоро дитині йти в перший класс. Хоч і кажуть, що вміти читати до школи не обов'язково, вважається, що це одна з головних задач, яка стоять перед нею в підготовчий період. Від цього вміння залежать подальші шкільні успіхи з усіх предметів. 

     

Якщо малюк відвідує садок, йому на заняттях доводиться займатися звукобуквенним аналізом слів (дізнаватися про голосні звуки і приголосні, ударні і ненаголошені, склади закриті та відкриті), тобто тими премудростями, якими раніше займалися тільки в школі. Згідно зі спостереженнями вчених і педагогів, навчання таким способом розвиває мовне чуття і сприяє розвитку грамотності. Тому за цією методикою зараз працюють і в школі, і в дитячому садку. 

     

Багато батьків теж намагаються допомогти своїм дітям навчитися читанню, однак не всі вміють використовувати цю методику, що цілком зрозуміло, тому вчать, як можуть. Безумовно, за основу вони беруть буквар або азбуку, благо, що в дитячих магазинах абетки продаються у всіх варіаціях: кубики і таблиці з буквами, абетки розрізні, що говорять, музичні. Бажання батьків зрозуміле і похвальне, але дуже важливо при навчанні читання не допустити помилок, які потрібно потім виправляти переучуванням. 

     

Одна з найбільш частих помилок - вивчення назв букв, а не звуків: бе, ве, ге, де, ка, ел і т. д., у той час як треба вимовляти звуки: б, в, г, д, к, л. Прислухайтеся, як ви читаєте - в слова з'єднуються звуки: шко-ла. А спробуйте з'єднати букви: ша-ка-о-ель-а. Легко розшифрувати таке слово? Це викликає дуже сильні труднощі в злитті звуків при читанні складів. У результаті виходить побуквенне читання, яке ускладнює шлях від читання по складах до читання цілих слів. Звичайно ж, зміст прочитаного при читанні по буквах часто залишається незрозумілим, а сам процес читання втомливим і нецікавим. 

     

Тому для початку потрібно розповісти про голоснi і приголоснi звуки, пояснити різницю між ними (голосні можна співати: а-а-а, приголосні вимовляються уривчасто: б. Розповісти, що літери пишуться, а звуки вимовляються і що з приголосного і голосного звуків можна складати склади, з яких один ударний, а інший безударний. Потім можна вивчити частину звуків з абетки і з них спробувати складати склади: ба, бе, ва, ве, га, ги. Притому потрібно вимагати, щоб дитина вимовляла, тягнула перший звук до тих пір, поки не прочитає і не приєднає до нього другий: Б-Б-А. Після закріплення цього вміння можна додавати по складах нові звуки, склади. 

     

Вправи зі складами можна урізноманітнити: серед інших складів знайти вже вивчені, скласти і прочитати слова зі знайомими складами. На цьому ж етапі навчання потрібно навчити розрізняти відкриті склади (які закінчуються на голосний - РА) і закриті (що закінчуються на приголосний - АР), потренуватися їх читати. 

     

Після цього можна переходити до читання слів з кількох складів. Важливо звертати увагу на те, щоб дитина правильно ставила наголос і могла пояснити спочатку значення слова, потім зміст речення. Потрібно, щоб вона звикла запитувати в разі нерозуміння нових слів, тоді читання буде не механічним, а усвідомленим, цікавим. 

     

Для початку вибирайте яскраві, барвисті книги за віком, короткі, цікаві оповідання, казки, надруковані крупним шрифтом. І частіше займайтеся з дитиною, читайте з нею, обговорюйте прочитане і не поспішайте швидше привчити її до самостійного читання. Дитина не настільки легко долає труднощі при читанні, щоб встигати задовольнити свою цікавість. Втома завадить читати довго і в результаті книга здасться не цікавою. А ви підтримаєте інтерес до книги емоційним, виразним читанням, коментарями, обговоренням змісту. Тоді дитина полюбить книгу, полюбить читання і це допоможе вчитися в школі легше і краще.

Немає такого дошкiльника, який би не мріяв стати першокласником. Однак дуже часто буває так, що вогник цікавості в очах гасне, і в школу доводиться відправляти мало не насильно, використовуючи весь арсенал впливу - від обіцянок купити нову іграшку і до погроз застосувати батьківський ремінь. І те, і інше ефект, звичайно, має. Але короткочасний. 

     

Сьогодні стали дуже популярні різні методики раннього розвитку. У перший клас беруть підготовлених дітей. Шестирічки вже вміють і читати, і рахувати. Але чи означає це, що вони готові до школи? Дуже часто буває так, що батьки прагнуть віддати малюка в школу якомога раніше. Скажімо, не з семи, а з шести років. Мотиви можуть бути самими різними - починаючи від бажання мати рік в запасі перед вступом до інституту до звичайного "сусідська дитина вже в перший клас піде. А наша чим гірша?". 

     

Однак потрібно пам'ятати, що гра - це не менш важливий етап у пізнанні світу, ніж навчання. І кожна дитина повинна дограти, перш ніж почати вчитися. Сім років - не випадковий вік для першокласників. Він найбільш оптимальний для того, щоб плавно перейти від гри до навчання. У методиках раннього розвитку немає нічого поганого, але тільки в тому випадку, якщо до цього не примушують, інакше проблем не уникнути. І незабаром після початку занять інтерес до навчання зникне. Готовність до школи - це не тільки і не стільки вміння читати по складах, скільки психологічні характеристики дитини. І якщо психологічно вона не готова, то на запитання «чи не пора в школу?» можете сміливо відповідати: «ні, ми ще пограємо». 

     

Кнут чи пряник. Що робити, коли дитина не розуміє, навіщо потрібно вчитися, якщо їй не цікаво? По-перше, потрібно розібратися, в чому причина: в залежності від віку причини можуть бути різними. По-друге, потрібно все ж відмовитися від каральних методів боротьби з лінню: биттям і нудними нотаціями, як відомо, нічому не вивчиш. А ось стійку відразу до школи та навчання викликати можна. Згадайте себе в цьому віці. Що вас могло зацікавити? Проблема дорослих якраз і полягає в тому, що вони забувають те, якими були самі. Як же навчити вчитися? 

     

1. Один з найбільш безпрограшних, але й самих важких варіантів - зацікавити отримувати знання заради самих знань. Батьки, які обирають цей шлях, мудрі і далекоглядні. Вони розуміють, що кожен день вони повинні бути готові відкривати для себе світ заново, тільки вже зі своїми дітьми. У будинках, де живуть такі родини, головне місце займає не телевізор, а живе спілкування - обговорення книг, кінофільмів, спори і розмови по душам. Дитина повинна бачити, що і мама, і тато постійно чогось вчаться і отримують від цього задоволення, і тоді вона сама захоче наслідувати їм у цьому. Розвивайте, водiть в музеї і на концерти, на виставки та вернісажі, обговорюйте побачене. Не дайте згаснути цікавості, і дитина обов'язково перенесе цей інтерес і на навчання. 

     

2. Ефект присутності. Робити домашні завдання разом з першокласником - звичайна справа. Однак бувають і важкі випадки, коли батьки сидять зі своїм чадом за уроками мало не до десятого класу. Це тупиковий варіант. До кінця другого року навчання діти повинні вміти готувати всі свої домашні завдання самостійно. Якщо дитина погано організована, постійно відволікається, створіть ефект присутності, залишайтеся, коли вона готується, проте займайтеся своєю справою, наглядаючи за нею. 

     

3. Матеріальна винагорода - варіант непоганий, хоча і спірний. Однак навчання - це праця, а праця має бути винагороджена, є й така точка зору. Розмір нагороди обговорюється на сімейній раді. Однак це повинна бути невелика сума, зрештою, даєте ж ви гроші на кишенькові витрати. Так нехай ці гроші будуть заробленi. 

     

4. Подолання. Навчіть отримувати задоволення від подолання труднощів. Святкуйте будь-яку найменшу перемогу, щиро хваліть і радійте. Нехай дитина відчує, яке це - бути переможцем. Зверніть увагу, як ви оцінюєте успіхи: не можна робити акценти на поганому. Наприклад, замість "Знову за контрольну трійку отримав", скажіть: "Цього разу задачку ти почав вирішувати правильно, але трохи збився". 

     

5. Дитина впевнена, що її навчання потрібне вам, а не їй. Але ж вона напевно хоче кимось стати. Космонавтом - це як мінімум. Треба зуміти пояснити їй, що знання не тільки самі по собі приносять радість, але і ведуть до Великої Мрії. 

     

6. Не сюсюкайте і ніколи не кричіть. Говоріть, як з другом, - не з висоти свого зросту і положення, а на рівних. Це - найкращий стиль спілкування, і він дасть найбільші результати. Адже найголовніше, чого чекають від нас діти, - це спілкування. Щирого, теплого та дружнього.

 

Повторення - найважливіша умова оволодіння знаннями, вміннями, навичками. Повторення є самим значимим етапом закріплення текстового або мовного матеріалу і його міцного збереження. Дослідження психологів дозволили виявити деякі закономірності процесу повторення. Перелічимо їх. 

     

Встановили, що заучування протікає нерівномірно: слідом за підйомом у відтворенні може наступити деяке зниження. При цьому, зниження носить тимчасовий характер, тому що з новими повтореннями збільшується здатність до пригадування. 

     

Заучування йде стрибками. Іноді кілька повторень поспіль не дають істотного приросту в пригадуванні. А потім при наступних повтореннях відбувається різке збільшення обсягу матеріалу, що запам'ятовується. Це можна пояснити тим, що сліди, якi залишаються кожен раз при сприйнятті, спочатку бувають недостатніми для пригадування. Потім же, після декількох повторень, вплив цих слідів позначається відразу. І, як наслідок, людина пригадує велику кількість інформації. 

     

Якщо матеріал легкий для запам'ятовування, то перші повторення дають більший результат, ніж наступні. Кожне нове повторення призводить до незначного збільшення обсягу запам’ятованого матеріалу. Це пояснюється тим, що основна, легка частина, запам'ятовується швидко. А та, що залишилася, більш важка частина, вимагає більшої кількості повторень. 

     

Якщо матеріал складний, то процес запам'ятовування протікає спочатку повільно, а потім швидко. Це можна пояснити тим, що ефект від перших повторень недостатній, і обсяг матеріалу, що запам'ятовується, збільшується лише при багаторазових повтореннях. 

     

Повторення потрібні не тільки тоді, коли вчиться матеріал, але й тоді, коли треба закріпити в пам'яті те, що вже вивчили. При повторенні заученого матеріалу міцність та тривалість його збереження на багато разів. 

     

Крім зазначених вище закономірностей процесу повторення, існують ще умови, що сприяють підвищенню ефективності запам'ятовування. Перш за все, дуже важливо, щоб повторення було активним і різноманітним.  Слід зазначити, що при активному повторенні активізуються сформовані зв'язки. В результаті процес запам'ятовування протікає більш якісно. Прикладом активного повторення може служити переказ після прочитання тексту. 

     

Переказ - це не тільки розвиток мовлення, але й прекрасне тренування пам'яті. Під час переказу в корі головного мозку відбуваються потужні процеси обробки інформації. А під час повторного читання (пасивне повторення) активність мозку дуже мала. Шкільні вчителі добре знають: серед учнів, у яких виробилася звичка переказувати вивчений матеріал, не буває трієчників. Повторне читання не вимагає напруження сил, тому що в процесі його відбувається "впізнавання" знайомого матеріалу, що створює ілюзію знання. Насправді ж, матеріал не закріплюється в пам'яті. 

     

Давно в одному з інститутів провели наступний експеримент. Чотирьом групам студентів читали один і той же уривок лекції. В першій групі "для надійності" прочитали його чотири рази. У другій - три рази, але один раз студенти донесли його. У третій - два читання і два перекази, в четвертій - один раз прочитали і три рази переказали. Різниця в засвоєнні матеріалу була настільки разючою, що висновок був зроблений однозначний: аовторне (і багаторазове) читання навчального матеріалу - марна трата часу! Для ефективного запам'ятовування важливо активно повторити (переказати) матеріал. 

     

Слід зазначити різницю між мнемотехнічним повторенням і повторенням у звичному значенні цього слова. Зазвичай, ми повторюємо, щоб запам'ятати, а мнемоністи повторюють, щоб зберегти вже запам'ятоване. Вони запам'ятовують матеріал без помилок ще до повторення і повторюють для того, щоб зберегти його в пам'яті. Точну інформацію можна повторити по-різному. Виділяють два рівні уявного повторення. 

     

Перший рівень.

Подумки повторюються тільки вертикальні послідовності асоціацій ("ключі"). Так, наприклад, на послідовність предметів (метод Цицерона) може бути закріплена будь-яка послідовність, наприклад, список справ. Згадавши послідовність предметів, ми пригадаємо і список справ. На таке уявне повторення йде, зазвичай, лише кілька секунд.

     

Другий рівень.

Повторення з пригадуванням всієї інформації. При цьому згадуються не тільки вертикальні послідовності, а й горизонтальні. Весь матеріал повторюється подумки від початку до кінця. В тому випадку, якщо запам'ятовували великий обсяг точної інформації і на його відтворення знадобиться багато часу, то потрібно розбити його на частини. Спочатку повторити першу частину, потім зробити перерву. Потім другу частину і зробити перерву, і т.д. Досить часто в дитини не вистачає терпіння або сил повторити весь великий матеріал, вона швидко втомлюється і починає чергове повторення з самого початку. Тому, краще повторювати з того місця, де зупинилися, тобто припинили повторення. 

     

Іншою важливою умовою ефективного запам'ятовування і збереження матеріалу в пам'яті є його правильний розподіл у часі. В психології відомі два способи повторення: концентроване і розподілене. При першому способі матеріал заучується в один прийом, повторення слідує одне за іншим без перерви. Наприклад, якщо для заучування вірша потрібно 12 повторень, то дитина 12 разів поспіль читає його, поки не вивчить. При розподіленому повторенні кожне читання відокремлене від іншого деяким проміжком часу. 

     

Проведені дослідження показують, що розподілене повторення раціональніше концентрованого. Воно економить час і сили, сприяючи більш міцному засвоєнню знань. В одному з досліджень дві групи дітей заучували вірш різними способами: перша група - концентрованим, друга - розподіленим. Повне заучування при концентрованому способі зажадало 24 повторення, а при розподіленому способі - лише 10, тобто в 2,4 рази менше. При цьому, розподілене повторення забезпечує і більшу міцність знань. Тому досвідчені педагоги повторюють з дiтьми навчальний матеріал протягом цілого року. А для того, щоб не знизилася активність, вони використовують різні прийоми повторення, включаючи матеріал в нові зв'язки. 

     

Заучувати матеріал відразу, до кінця і повністю не рекомендується. Куди корисніше при першому знайомстві з матеріалом завчити не все. А лише через деякий (хоча й невеличкий) час можна звернутися до нього вже з метою заучування. Такий нехитрий прийом призводить до помітного зменшення кількості повторень, необхідних для повного оволодіння матеріалом. З чим же це пов'язано? В психології існує таке поняття, як ремінісценція. Суть цього явища полягає в тому, що в процесі відстроченого відтворення з'являються елементи, які не були відтворені негайно після пред'явлення матеріалу. Іншими словами, через деякий час згадується більше, ніж згадалося одразу. Таким чином, продуктивність відстроченого відтворення (через деякий час) набагато вище безпосереднього після запам'ятовування. 

     

У проміжках між запам'ятовуванням і відтворенням відбувається додаткове неусвідомлюване закріплення інформації. Чим більш повно і жорстко запам'ятовується матеріал, тим менша ймовірність виникнення ремінісценції, поліпшення відстроченого відтворення. Це, втім, і природно: якщо ви зазубрите текст дослівно, то поліпшуватися відстроченому відтворенню вже нікуди, а ось погіршуватися - це, будь ласка, що воно справно і робить. Саме з цією обставиною і пов'язана вимога - не відразу, по рядку, по абзацу або як ви звикли працювати, заучуючи який-небудь текст, доводячи відтворення до абсолютного результату. Це в усіх відношеннях шкідливо.

 

Скоро малюк стане школярем. Першого вересня вiн разом зі своїми ровесниками сяде за парту, отримає поздоровлення, напуття від вчителів і старших дітей, подарунки від батьків. Однак свято закінчиться і почнуться будні з усіма їх принадами - раннім підйомом, обов'язковістю відвідування занять, можливими проблемами з однокласниками і вчителями. Деякі діти з легкістю і без сторонньої допомоги справляються з цими неминучими труднощами. Але є й інші, ті, яким адаптація до школи, її режиму і вимогам дається нелегко. Ось вже і перший клас підходить до фінішної прямої, а кінця-краю проблемам не видно. Дитина пригнічена, батьки нервуються. Чому ж і з ким виникають подібні ситуації? І що можна зробити, щоб це виправити? 

     

Для початку визначимося, що ж таке адаптація до школи взагалі. У психології під цим терміном прийнято розуміти таку перебудову мислення і діяльності, що дозволяє оптимально вписатися в шкільне середовище: 

     

Шкільні психологи не залишають без уваги процес звикання першокласників до школи. Це робиться для того, щоб допомогти тим, кому важко, дати рекомендації батькам і вчителям з метою зробити вливання малюків в процес навчання і шкільний колектив більш плавним і безболісним. Для цього неодноразово проводяться тестування-зрізи, щоб визначити рівень адаптації на початку першого класу, в середині і в кінці навчального року. У результаті виділяють дітей з високим, середнім і низьким рівнем адаптації до школи. 

     

Дитина з високим адаптаційним рівнем любить школу, радиючи тій обставині, що тепер вона - учень. Легко навчається, з цікавістю отримує нові знання і радісно ними ділиться з оточуючими, старанно виконує завдання в школі і вдома (причому, без особливого зовнішнього контролю і натиску), уважно слухає вчителя на уроці, здатний щось вивчити або підготувати за своєю ініціативою, понад програми, сумлінно виконує громадські доручення, легко сходиться з однокласниками. Якщо в двох словах, то навчання для нього в радість, а не в тягар. 

     

Дитина із середнім рівнем адаптації теж, начебто, не проти відвідувати школу, негативу і відторгнення уроки у неї не викликають. Вона в хороших відносинах з однокласниками і вчителем, цілком здатна засвоїти матеріал, який пропонують на уроках, однак воліє працювати і в школі, і вдома під контролем дорослого і за його вказівками. Самостійна робота у неї не йде. Для неї важливо в школі не пізнання, а сам статус учня, і вона зацікавлена не стільки у вивченні нового, скільки робити все за правилами. Добре виконує те, що є для неї цікавим, якщо ж щось не виходить або нуднее, процес навчання стопориться і запускається тільки за допомогою дорослого. Словом, таким дітям потрібний постійний контроль, ініціативи в отриманні знань вони не виявляють, у них слабо розвинена самостійність у тих справах, які не становлять безпосереднього інтересу. Якщо з таким першокласником займатися вдома і стежити, щоб виконання уроків не розтягувалося на кілька годин, а в школі попросити вчителя приділити дитині особливу увагу (спонукати його працювати), все буде непогано, але мало у кого є на все це час і розуміння необхідності. 

     

Однак ще більшої уваги потребують діти з низьким рівнем шкільної адаптації. Вони до школи ставляться негативно або просто байдуже, на уроках пригнічені, нiби відсутні. Або, навпаки, нерідко порушують дисципліну, навчальний матеріал засвоюють не повністю, самостійно працюють без інтересу, домашні завдання виконують не завжди (і то лише за умови контролю і натиску рідних). Для засвоєння нового матеріалу їм потрібна допомога вчителів і батьків: докладні неодноразові пояснення і повторення, більше часу, ніж іншим. Громадські доручення ці діти виконують без особливого бажання, нерідко не мають в класі друзів-приятелів і навіть не в змозі сказати, як кого звати мало не до кінця навчального року. Природно, мало у кого спостерігається весь «букет» вищеперелічених особливостей, але якщо ви помітили хоча б 3-4, потрібна допомога. І ваша, і педагога, і психолога. 

     

Якщо залишити все як є, мова йтиме вже про дезадаптацію, а то й про так званий шкільний невроз, тобто про негативний варіант завершення адаптації до школи. Дезадаптація охоплює всі грані шкільного життя: і навчальний процес, і відносини з однокласниками і вчителями, і навіть стан здоров'я. У дитини утворюються неадекватні механізми пристосування до неприємної для неї дійсності, вона не відчуває внутрішньої потреби вчитися, сприймає школу, як нав'язану обтяжливу і непотрібну необхідність, повинність і реагує на ці обставини спробами пристосуватися. Як зуміє.

Дитині п'ять років. Начебто ще зовсім крихітка, а вже не за горами навчання. Цей останній передшкільний рік - час батьківських тривог. Чи буде дитина до квітня, коли проходять вступні співбесіди, відповідати всім тим вимогам, які сучасна школа пред'являє майбутньому першокласникові? Однак, як показує досвід, у батьків часом досить туманні уявлення про те, чого можна і потрібно чекати від дитини на порозі першого класу. І тому нерідко при підготовці до школи акцент робиться на речах другорядних і навіть шкідливих. А те, що є набагато важливішим, часом залишається зовсім без уваги. 

     

Очікування батьків: дитину спокійно можна віддавати до школи в шість років і навіть раніше, вона чудово розвинена, вже просто нічого робити в садку! 

     

Щоб дитина змогла зосереджено працювати протягом, як мінімум, чотирьох уроків, вона повинна бути готова до школи не тільки інтелектуально, а й функціонально. Показником функціональної готовності є, по-перше, початок зміни молочних зубів, а по-друге, так званий філіпінський тест, коли дитина через голову повинна дотягнутися до мочки вуха. Зверніть увагу: за рік до школи важко прогнозувати, чи відбудеться це до першого вересня - діти ростуть нерівномірно, стрибкоподібно. Однак, якщо до моменту початку навчання малюку істотно менше шести з половиною років, будьте готові до того, що в школу можливо, відправиться тільки через рік. 

     

Очікування батьків: дитина дуже спокійна і зосереджена, в галасливі ігри однолітків не вплутується, возиться сама зі своїми іграшками. З таким характером стане кращим учнем. Соціальна зрілість для майбутнього першокласника не менш важлива, ніж фізіологічна. Якщо до моменту вступу до школи немає досвіду спілкування з однолітками, можуть виникнути серйозні проблеми: 

     

Необхідно навчитися взаємодіяти не тільки з дітьми, а й з чужими дорослими: не губитися, не соромитися, не ховатися за мамину спідницю, але й тримати дистанцію, відповідати на питання, виконувати інструкції. Зверніть увагу: дитячий садок - аж ніяк не гарантія соціального розвитку. Адже і в садку можна уникати контактів, копаючись в самоті в пісочниці або катаючи в куточку свою машинку. А домашня дитина, в свою чергу, може мати цілком достатній соціальний досвід, якщо активно грає з іншими дітьми на майданчику, на дачі, ходить в гурток чи студію, якщо у неї, нарешті, є брати і сестри. 

     

Очікування батьків: у дитини чудово розвинена координація рухів, вона відмінно їздить на велосипеді, займаєтьсяфігурним катанням. Так що проблем з письмом бути не повинно. Координація великих рухів має дуже опосередковане відношення до дрібної моторики. Тому в період від 5-ти до 6-ти років обов'язкові заняття з розвитку графічних умінь. Зверніть увагу: слід насторожитися, якщо до 5-ти років дитина не любить і відмовляється малювати, якщо графічні навички не відповідають віковим нормам. У цьому віці потрібно точно копіювати геометричні фігури, дотримуючись їх пропорції, лінії повинні бути рівними, нерозірваними, кути - чіткими. 

     

Очікування батьків: за рік до школи ми почали вчити дитину писати по прописам - так буде простіше в 1-му класі. Навчитися добре писати вона за визначенням не може, ще для цього не дозріла, а перевчити, коли у неї вже сформувався неправильний почерк, практично неможливо. Крім того, діти сприймають завдання діяльності за формальними ознаками, і навряд чи першокласник зацікавиться написанням гачечкiв на уроці, якщо він вже знає, як пишеться буква «а». Дитина, швидше за все, вирішить: я вже це знаю, я це вмію. А насправді це поверхневе знання і ніякого вміння. Не варто спеціально змушувати дитину вчитися писанню та читанню. Хоча, звичайно, якщо вона навчилася читати самостійно, забороняти теж нема чого. Потрібно підтримувати, але продовжувати їй читати вголос. 

     

Очікування батьків: дитина прекрасно ерудована, знає напам'ять дитячу фізичну енциклопедію, пам'ятає столиці всіх держав. Вона неодмінно буде відмінником. Дійсно, зустрічаються діти, які тримають в голові величезний запас інформації. Але це ніскільки не допомагає їм у навчанні, оскільки вони не вміють її застосовувати, вибудовувати причинно-наслідкові зв'язки. Підготовка до школи повинна бути комплексною. Замість того щоб забивати голову дитини непотрібними відомостями, набагато корисніше займатися розвитком мови, моторики, уваги, зорово-просторового сприйняття. 

     

Головне - правильна організація! Щоб будь-які шкільні завдання стали по плечу першокласникові, у нього повинна бути сформована організація діяльності.

Сучасна навчальна програма, інтенсивність навчання пред'являють високі вимоги до підготовленості майбутніх учнів. Однак батьки розуміють готовність по-різному. Для одних це вміння читати, писати і рахувати. Для інших - великий запас різноманітних відомостей і знань. Для третіх - старанність і здатність зосередитися на конкретному занятті. Багато беруть за готовність бажання самої дитини йти до школи. І кожен з цих батьків по-своєму правий. Але лише частково. 

     

Геть «фефекти фікції»! Часто батьки помиляються в оцінці готовності своїх дітей до школи. А також пояснює, чому так важко виробити єдині критерії готовності. Не дивно, що сьогодні дитячі психологи, фізіологи і педагоги зійшлися на думці: єдиних жорстких критеріїв готовності до школи немає і бути не може. Зате є певний рівень фізичного та психологічного розвитку, який і дозволить легко адаптуватися і успішно навчатися в школі. Процес досягнення цього рівня і є підготовка до систематичного навчання в школі. А об'єктивна оцінка особливостей розвиткуи допоможе правильно вибрати школу, тобто запобігти певним труднощам у навчанні в майбутньому. 

     

Справа в тому, що до початку навчання в дитини повинна бути досягнута порівняно хороша емоційна стійкість. Адже шкільне життя - це не тільки уроки. Між учнями нерідко виникають сварки, образи. Взаємовідносини школярів з учителями також не завжди складаються гладко. Діти, розпещені надмірною опікою та любов'ю, болісно реагують на будь-які конфліктні ситуації в школі. І, як наслідок, відмовляються її відвідувати. Як правило, це трапляється з так званими домашніми дітьми, у яких відсутній досвід соціального спілкування з однолітками. 

     

Також надзвичайно важлива в школі і здатність до певних вольових зусиль. Дитина замість «хочу - не хочу», повинна вміти змушувати себе робити те, що треба. Причому, протягом певного часу. Така здатність не приходить сама по собі. Виховувати і розвивати волю потрібно задовго до вступу до школи. Цьому можуть сприяти тематичні ігри, доручення по домашньому господарству. І, звичайно ж, емоційно-вольові якості формуються в дитячому колективі, в процесі спільної ігрової та навчальної діяльності. 

     

Що повинен знати і вміти майбутній школяр: