Правове виховання

Правове виховання дошкільників 

 

Проблема прав дитини, турбота про її життя, розвиток, освіту та виховання на сьогодні має планетарне значення. Свідченням цьому є прийняття міжнародним співтовариством документів, у яких проголошена пріоритетність прав дітей у суспільстві.

 

На законодавчому рівні інтереси дітей захищають міжнародні та національні програми й закони. Дитячим фондом ООН-ЮНІСЕФ, що здійснює міжнародний захист прав дитини, розроблені такі документи:

 

  • Декларація про права дитини (1959 р.);
Декларація прав дитини є першим міжнародним документом, у якому увага батьків, а також різноманітних організацій, органів місцевої влади і національних урядів привертається до визнання і дотримання прав дітей шляхом законодавчих та інших заходів. Основна теза Декларації: «Людство зобов'язане давати дитині краще, що воно має». У цьому документі проголошуються права дітей: на ім'я, громадянство, любов, розуміння, матеріальне забезпечення, соціальний захист та надання можливості отримувати освіту і розвиватися фізично, розумово, морально і духовно в умовах свободи та гідності.

 

  • Конвенція ООН про права дитини (1989 р.);
У Конвенції ООН про права дитини дитина вперше розглядається не тільки як об'єкт, що вимагає спеціального захисту, але і як суб'єкт права, який має всі права, що є в людини. Цей документ закликає дорослих будувати свої взаємини з дітьми на морально-правових нормах, в основі яких лежить справжній гуманізм і демократизм, повага і дбайливе ставлення до особистості дитини, її думки, поглядів. Одночасно Конвенція стверджує необхідність формування в підростаючого покоління усвідомленого розуміння законів і прав інших людей, шанобливого ставлення до них.

 

Положення Конвенції зводяться до чотирьох основних вимог, які повинні забезпечити права дітей: виживання, розвиток, захист і забезпечення активної участі в житті суспільства. Основна ідея Конвенції – єдність прав і обов'язків. Конвенція пов'язує права дитини з правами та обов'язками батьків та інших осіб, які несуть відповідальність за життя дітей, їх розвиток і захист, надає право приймати рішення.

 

  • Всесвітня декларація про забезпечення виживання, захисту і розвитку дітей (1990 р.).

 

Україна підтримує виконання цих законів, а також прийняла національні законодавчі акти:
  • Конституція України;
  • Закон України «Про освіту»;
  • Закон України «Про дошкільну освіту»;
  • Закон України «Про попередження насильства в сім’ї»;
  • Закон України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей»;
  • Закон України «Про охорону дитинства».

 

Охороняє інтереси дитинства й Сімейний кодекс України, що регулює особисті відносини батьків і дітей та сприяє формуванню дитини як особистості.

 

Основне завдання України як цивілізованої держави полягає в захисті соціальних інтересів, прав і свобод своїх громадян, що є основою правової свідомості особистості. Права людини є пріоритетними стосовно суспільних та державних інтересів. Наша держава дотримується положень про права дитини, викладених в Декларації про права дитини та Конвенції про права дитини. 

 

За Конвенцією дитина має такі права:
Ст.9. Діти мають право на виховання в сімейному оточенні або бути на утриманні тих, хто забезпечить їм найкращий догляд.
Ст.24 (2 с.) Діти мають право на достатнє харчування і достатню кількість чистої води.
Ст.26, 27. Діти мають право на прийнятний рівень життя.
Ст.24. Діти мають право на медичний догляд.
Ст.23. Діти-інваліди мають право на особливе піклування і навчання.
Ст.31. Діти мають право на відпочинок.
Ст.28 (1 а). Діти мають право на безоплатну освіту.
Ст. 19. Діти мають право на безпечні умови життя, право не піддаватися жорстокому або недбалому поводженню.
Ст.32. Діти не повинні використовуватися як дешева робоча сила.
Ст. ЗО. Діти мають право говорити рідною мовою, сповідувати свою релігію, дотримуватися традицій своєї культури.
Ст.12, 13, 15. Діти мають право висловлювати свою думку.

 

Основним виконавцем Конвенції про права дитини є держава. Вона вирішує питання правового та соціального захисту дітей, дбає про зменшення негативного впливу довкілля на стан дитячого здоров'я, розвиває мережу медичних та оздоровчо-профілактичних закладів, забезпечує планомірний розвиток системи освіти.

 

Другий виконавець - родина. Лише родина є природним середовищем для фізичного, психічного, соціального і духовного розвитку дитини, для її матеріального забезпечення. Саме родина виступає для неї основним джерелом матеріальної та емоційної підтримки, психологічного захисту, засобом збереження і передачі національно-культурних і загальнолюдських цінностей.

 

Третій основний виконавець - це суспільство, яке має забезпечити дітям повноправну участь у всіх сферах діяльності, що їх стосується. Зусилля суспільства мають бути спрямовані на створення розвиненої системи патронажу сім'ї трудовими колективами та громадськими організаціями, що сприятиме наданню адресної допомоги дітям з "важких", неповних сімей. Державна політика щодо дітей значною мірою реалізується в освітній галузі. Саме в освіті зосереджено найбільший потенціал для становлення особистості, а тому насамперед від освітян залежить, яким буде наше суспільство сьогодні і завтра.
 
 

 
 
«Діти мають виховуватися не для 
теперішнього, а для майбутнього, 
можливо кращого стану роду людського» 
(І. Кант)
 
Успішний розвиток демократичного суспільства неможливий без захисту прав і свобод його членів. Жити і працювати в умовах справжньої демократії, всебічно розвивати її, знаходячи нові форми, неможливо без знання законів, що виражають загальнонародну волю, визначають межі прав і свобод громадян.

 

Необхідною умовою цього є інформованість громадян, знання ними своїх прав і обов'язків, що дозволяє їм не лише вільно діяти в соціумі, але і вимагати дотримання своїх прав. Виховання дитини відповідно до вимог суспільства - необхідна складова процесу підготовки зростаючої людини до майбутнього активного життя в ньому. Актуальність громадянського виховання в сучасному українському суспільстві великою мірою зумовлюються потребою державотворчих процесів на засадах гуманізму, демократії, соціальної справедливості.

 

Найперше суспільне середовище, до якого потрапляє дитина, – це дошкільний навчальний заклад, який у взаємодії з сім’єю має створити належні умови для забезпечення фізичного, психічного здоров’я дітей, їх повноцінного розвитку, набуття життєвого досвіду. 

 

За рекомендацією ЮНЕСКО, правове виховання пропонується починати в дошкільному віці. Тому одним з важливих напрямів роботи дошкільного закладу є процес правового виховання дітей дошкільного віку. Дитинство – унікальний період, коли формуються риси характеру, основи моделі поведінки, ставлення до себе і навколишнього світу. Мала дитина подібна до губки, яка жадібно вбирає уміння, знання, погляди та думки. Тому моральні основи правового виховання закладаються саме в дитинстві у моральних відносинах у родині, дитячому колективі. Якщо кожна людина змалечку засвоїть, що вона є людиною, особистістю, що вона має людські права, честь і гідність, може вільно висловлювати свої думки, тільки тоді вона зможе впливати на перебіг подій у суспільстві і брати участь у побудові дійсно незалежної демократичної правової держави.

 

Завдання освітян – виростити компетентну особистість, здатну самостійно приймати рішення, визнавати свої помилки, відстоювати свою гідність, реалізовувати природні можливості, формувати у дитини правові почуття, які б регулювали її поведінку: почуття законності обраної мети, правомірності шляхів і засобів її реалізації, справедливості, нетерпимості до порушників норм права, відповідальності. Наявність правових почуттів допоможе дитині долати різні труднощі, конфліктні ситуації, внутрішні суперечності.

 

У процесі формування правових почуттів передусім важливо розкривати їх зміст:
  • усвідомлене ставлення до своєї діяльності і оцінка її з погляду власної вимогливості;
  • здатність до самоаналізу, самооцінки;
  • уміння своєчасно і точно виконувати доручення, доводити справу до кінця;
  • прояв ініціативи і самостійності у будь-якій діяльності;
  • здатність передбачати наслідки своїх дій і вчинків, готовність визнати свою провину;
  • емоційне переживання виконаного завдання;
  • уміння дати оцінку власної поведінки, зайняти принципову позицію в конкретній ситуації, непримиренність до порушників дисципліни.

 

У правовиховній роботі з дошкільниками дуже важливо поєднувати зміст, форми і методи правового та морального виховання. Виділяти тільки правові норми, не пов'язуючи їх з моральними, недоцільно. Адже на практиці дитина не стикається з ситуаціями, які вимагають тільки юридичної оцінки без звертання до моральних уявлень, поглядів, почуттів. У сім'ї, дитячому садочку і тим більше, починаючи з першого року навчання, дитині доводиться стикатися з певними правилами поведінки, вибирати певне ставлення до них: бути чемною, чесною, справедливою, поважати старших, цінити працю інших, не ображати слабших і т.п. Для дітей ці явища виступають і як моральні, і як правові, тому що вони ще не можуть розділити морально допустиме і законне. Ці поняття виступають як єдине ціле. З розвитком таких якостей, як чесність, справедливість, дисциплінованість та інших, у дітей формується і певне морально-правове ставлення до встановленого порядку вдома, у школі, на вулиці.

 

У формуванні моральних стимулів і норм поведінки дитина усвідомлює свої права й обов’язки, як члена родини, члена колективу у дошкільному закладі крізь призму уявлень: бажаного і належного, припустимого і небажаного, можливого і заборонного. Дитина приходить у школу з визначеною свідомістю своїх звичок, потреб і обов’язків.

 

У роботі з правового виховання дошкільників варто зважати на морально-психологічні особливості дітей. У дошкільному віці діти дуже вразливі, емоційні. У зв'язку з цим виховна робота з ними базується на використанні моральних установок, переваг чуттєвого сприймання дитиною життєвих стосунків. На прикладах конкретних ситуацій важливо дохідливо пояснювати дітям категорії добра, зла, жорстокості, справедливості, заздрощів.

 

Водночас у доступній формі потрібно давати дітям елементарні уявлення про правила праці й поведінки в дитячому садку, вдома, на вулиці, пояснювати роль людей, які охороняють порядок у місті, селі, прищеплювати повагу до цих людей. Діти тоді прагнуть дотримуватися цих правил, у них формується уявлення про свою відповідальність.

 

Морально-правові знання, здобуті дітьми на заняттях, у поєднанні з їхніми власними спостереженнями, певна практична діяльність з підтримання дисципліни, збереження навколишнього природного середовища відіграють важливу роль у їхньому моральному та правовому вихованні, формуванні їхньої правової культури.

 

Але, окрім вихователів, ще й батьки повинні докласти зусиль, для того щоб виховати правосвідому особистість. Дитина значну частину свого часу проводить у сім’ї. Вона спостерігає життя і діяльність батьків, стосунки між членами сім'ї, засвоює ті морально - правові принципи, якими вони керуються у своїй поведінці, у ставленні до власних дітей, до оточення, до праці. Основи характеру, вихідні життєві установки - все це закладається в сім'ї, і годі чекати добра, якщо педагог навчає одного, а батьки - іншого.

 

Цілком зрозуміло, що переважна більшість сімей сумлінно ставиться до своїх обов'язків з виховання дітей, служить для них прикладом, гідним наслідування. Проте існує чимало і проблемних сімей, неблагополуччя яких передусім негативно позначається на вихованні дітей.

 

Для здійснення виховної роботи з батьками вихователю важливо мати чітке уявлення про морально-правову атмосферу сім'ї кожної дитини, володіти вмінням проводити відповідну роботу з батьками з приведення цієї атмосфери у відповідність з моральними і правовими нормами.

 

Посиленої уваги вимагають сім'ї, де послаблений або взагалі відсутній контроль за поведінкою дітей, коли їм надається необмежена свобода. Такі батьки помилково вважають, що їхній обов'язок полягає у піклуванні про харчування, одяг, взуття дитини.

 

В окремих сім'ях дитина змалку слухає цинічні розмови про "вміння жити", де проповідується принцип: "ти мені - я тобі". У сім'ях, де батьки думають більше про себе, ніж про суспільні інтереси, їхні висловлювання з цього приводу дітьми сприймаються однозначно, вони засвоюють помилкові уявлення про те, що в житті потрібно передусім мати на увазі свою власну персону, побільше взяти для себе.

 

Виховання дітей родиною є обов'язковим, так само обов’язковим є піклування батьків про їхнє здоров'я, фізичний, моральний розвиток та навчання. Виконуючи свої обов'язки щодо виховання, батьки мають поважати гідність дитини, не застосовувати жорстоких і грубих методів виховання.

 

Народна мудрість стверджує: "Не навчайте дитину так, як навчали вас, бо вона народилася в інший час". Сьогодні навчання і виховання - це доброзичлива, творча взаємодія вихователя і дитини. Це діалог двох рівних партнерів з відсутністю страху, з розкутістю, радістю спілкування. Діалог між дітьми і дорослими - домінуюча форма спілкування (дорослий не озброює, не передає, не повчає, а організовує, стимулює, співпрацює з дитиною).
 

HotLog

Анимационная картинка танцы

блестяшки для аськи