Портрет агресивної дитини
Однак агресивна дитина, як і будь-яка інша, має потребу в ніжності й допомозі дорослих, тому що її агресія – це насамперед виявлення внутрішнього дискомфорту, невміння адекватно реагувати на події, що відбуваються довкола неї. Агресивна дитина часто відчуває себе самотньою, нікому не потрібною. Жорстокість й байдужість батьків призводить до порушення стосунків і вселяє в душу дитини впевненість, що її не люблять. Як стати улюбленою і потрібною – невирішена проблема, що стоїть перед маленькою людиною. От вона і шукає таких способів, щоб на неї звернули увагу дорослі та однолітки.
Батькам і педагогам не завжди зрозуміло, чого добивається дитина і чому вона поводиться так, хоча заздалегідь знає, що з боку дітей може отримати відсіч, а з боку дорослих - покарання. Насправді це – відчайдушна спроба завоювати своє місце під сонцем. Дитина не має уявлення, як іншим способом можна боротися за виживання в цьому дивному і жорстокому світі, як захистити себе. Агресивні діти часто-густо підозрілі й насторожені, люблять перекладати провину за затіяну ними сварку на інших.Такі діти часто самі не можуть оцінити своєї агресивності. Вони не зауважують, що вселяють у навколишніх страх і занепокоєння. Навпаки, їм здається, що весь світ хоче скривдити саме їх. Емоційний світ агресивних дітей недостатньо багатий, у палітрі їхніх почуттів переважають похмурі тони, кількість реакцій навіть на стандартні ситуації вкрай обмежена. Найчастіше це захисна реакція. До того ж діти не можуть поглянути на себе збоку й адекватно оцінити свою поведінку. На жаль, діти часто переймають агресивні форми поведінки батьків.
Критерії агресивності Дитина: 1. Часто втрачає контроль над собою. 2. Часто сперечається, лається з дорослими. 3. Часто відмовляється виконувати правила. 4. Часто спеціально дратує людей. 5. Часто звинувачує інших у своїх помилках. 6. Часто сердиться і відмовляється зробити що-небудь. 7. Часто заздрісна, мстива. 8. Чуттєва, дуже швидко реагує на різні дії навколишніх (дітей і дорослих), які нерідко дратують її. Припустити, що дитина агресивна, можна лише в тому разі, якщо протягом шести місяців у її поведінці виявлялися бодай чотири з восьми перелічених ознак.
Робота з гнівом Гнів – це почуття сильного обурення, що супроводжується втратою контролю над собою. На жаль, у нашій культурі прийнято вважати, що вираження гніву – неадекватна реакція. Уже в дитячому віці нам нав’язують цю думку дорослі – батьки, дідусі, бабусі, педагоги. Однак психологи не рекомендують щоразу стримувати цю емоцію, оскільки в такий спосіб ми можемо стати своєрідною «скарбничкою гніву». Крім того, загнавши гнів усередину людина, швидше за все, рано чи пізно усе ж таки відчує потребу виплеснути його. Але вже не на того, хто викликав це почуття, а на першого зустрічного чи на того, хто слабкіший і не зможе дати відсіч. Дослідження свідчать про те, що людина, яка постійно приборкує свій гнів, більше піддана ризику психосоматичних розладів . На думку психологів, невиражений гнів може стати однією з причин таких захворювань, як ревматичний артрит, кропивниця, псоріаз, виразка шлунка, мігрень, гіпертонія. Наприклад, коли дитина розсердилася на однолітка й обзиває його, можна разом із нею намалювати кривдника, зобразити його в тому вигляді й у тій ситуації, як того хоче ображений. Безумовно, подібну роботу треба виконувати разом із дитиною, щоб це не бачив суперник. Після цього діти відчувають полегшення. Щоб допомогти дітям легально виразити вербальну агресію – можна пограти з ними в гру «Обзивалки». Дорослі можуть організувати спортивні змагання з бігу, стрибків, метання м’ячів. Варто пам’ятати, що існує безліч способів вираження гніву, і зняття фізичного напруження дитини. Це ігри з піском, водою, глиною, пластиліном. З глини можна зліпити фігурку свого кривдника, розбити, зім’яти її, розплющити між долоньками, а потім при бажання відновити. Хотілося б наголосити, що гнів не обов’язково призводить до агресії, але що частіше дитина чи дорослий відчуває почуття гніву, то вище імовірність виявлення різних форм агресивної поведінки. Не завжди агресивна дитина визнає, що вона агресивна Більше того, в глибині душі вона впевнена у зворотному: це всі довкола – агресивні. На жаль, такі діти не завжди можуть адекватно оцінити свій стан, а тим паче стан інших дітей і дорослих. Коли дитина навчиться розпізнавати власні емоції і говорити про них, можна перейти до наступного етапу роботи. Формування здатності до емпатії, довіри, співчуття, співпереживання. Агресивні діти мають, як правило, низький рівень емпатії. Емпатія – це здатність почувати стан іншої людини, уміння ставати на її позицію. Однією з форм роботи може бути рольова гра, під час якої дитина зможе поставити себе на місце інших, оцінити свою поведінку збоку. Навчившись співчувати навколишнім людям, агресивна дитина зможе позбутися підозрілості й поміркованості, які завдають неприємностей і самому агресору, і тим, хто поруч з ним, у результаті – навчиться брати на себе відповідальність за вчинені нею дії, а не звалювати провину на інших. Щоправда, дорослим теж не зашкодить позбутися звички обвинувачувати її в усіх гріхах. Наприклад, якщо дитина шпурляє в гніві іграшки, можна, звісно, сказати їй: «Ти – негідник! Від тебе одні проблеми». Але потрібно сказати: «Я засмучуюсь, коли іграшки розкидані».У такий спосіб ви ні в чому не обвинувачуєте дитину, не загрожуєте їй, навіть не даєте оцінки її поведінки. Ви говорите про себе, про свої відчуття. Позитивні й негативні способи вираження гніву (рекомендації доктора Р.Кемпбелла). Способи вираження гніву: 1. Позитивні – увічливість, прагнення знайти рішення, вираження основної скарги, 2. Негативні – вираження гніву в нечемній формі, використання лайок, погроз, образ словами. Правила роботи з агресивними дітьми 1. Бути уважним до потреб дитини. 2. Демонструвати модель неагресивної поведінки. 3. Бути послідовним у покараннях дитини, карати за конкретні вчинки. 4. Покарання не мають принижувати дитину. 5. Навчати прийнятних способів вираження гніву. 6. Давати дитині можливість виражати гнів безпосередньо після фрустраційної події. 7. Навчати розпізнавання власного емоційного стану і стану навколишніх людей. 8. Розвивати здатність до симпатії. 9. Розширювати поведінковий репертуар дитини. 10. Відпрацьовувати навички реагування в конфліктних ситуаціях. 11. Учити брати відповідальність на себе.
|
|
Майже в кожній групі дитячого садка, у кожному класі зустрічається бодай одна дитина з ознаками агресивної поведінки. Вона нападає на інших дітей, обзиває і б’є їх, відбирає й ламає іграшки, навмисно вживає грубі слова – одним словом, стає «грозою» усього дитячого колективу, джерелом засмучень вихователів та батьків. Цю йоржисту, забіякувату, грубу дитину важко прийняти такою , якою вона є, а ще важче зрозуміти.
