Чому діти фантазують?

Діти, здатні до гри уяви, мають вищий коефіцієнт інтелекту і легше переносять труднощі і, крім того, у них кращі адаптаційні можливості в процесі навчання. Процес фантазування і те, як дитина мислить і діє у своєму фантастичному світі, відображає її мислення і поведінку в реальному житті. Ми можемо заглянути у внутрішній світ дитини через її фантазії: що приховано в неї, чого вона уникає і що можна чекати від неї в майбутньому.

     

Для того, щоб у дітей розвивалися здібності фантазувати, необхідно пам'ятати одне з найважливіших правил — не давати дітям надто багато іграшок. Друге — не давайте своєму малюкові ті іграшки, якими можна грати чисто механічно. З одного боку, стріляти з гармати або кулемета дуже цікаво, з іншої — це чисто механічна гра, яка може захоплювати емоції і зовсім не давати ніякої поживи розуму. Прагніть не придбавати одноцільові іграшки. Так з гармати можна тільки стріляти, а крокуючий робот може тільки ходити і виблискувати вогнями. Такого роду речі дуже швидко набридають і вони зовсім не сприяють розвитку творчого мислення малюка.

     

Наш час можна було б визначити як «епоху мотлоху». Промисловий процес влаштований так, що вже в ході його виникають готові предмети, які можна використовувати однонаправлено. Але природа дитини така, що їй швидко набридає іграшка, яку можна використовувати тільки одним способом і з однією визначеною метою.

     

Ось приклад з книги «Виховання до свободи» Франса Карлгрена: "..троє дітей у віці семи, десяти і дванадцяти років на довгий термін переїхали в таке місце, де у них виявилося мало товаришів по іграх, мало іграшок, але була багата природа. «Вичавивши» усе, що можна з привезених з собою іграшок, вони вирішили побудувати продуктовий магазин. Поганенький сарай для інструментів став торгівельним залом, дві дошки і стіл, у якого не вистачало однієї ноги, був прилавком, великі круглі камені перетворилися на буханки хліба, маленькі — в боби і сочевицю, а порожні консервні банки з етикетками вишикувалися рядами, готові прийняти товар. Листя різної форми продавалося як салат і шпинат і купувалися за гроші, що були шматочками паперу з написами. У колишній пральні було влаштоване ще одне підприємство — жіноча перукарня.

     

Окрім цього в житті дітей постійно у великій різноманітності чергувались ігри : «хованки», «третій зайвий», ігри з м'ячем; дорослі також приймали в них участь. У походи діти ходити відмовлялися, їм більше подобалося сидіти вдома і грати". Немає сумніву, що поштовхом до розвитку їх винахідливості послужив якраз недолік в іграшках.

     

Уява у маленьких дітей розвивалася б набагато краще, якби в їх оточенні не було інших іграшок, окрім човників з кори, корівок з ялинових шишок і зроблених вручну (з дерева і тканини) ляльок. Але в індустріально розвиненій країні такий виховний принцип вважається нездійсненним. Всі батьки, які захотіли б йому послідувати, невдовзі помітили б, що усі їх плани систематично руйнуються щиро доброзичливими бабусями і дідусями, дядьками і тітками, братами і сестрами, так само як і друзями, які, приходячи у гості, приносять в подарунок хоч би по одній пластмасовій іграшці, а однолітки вашого малюка вихваляються нещодавно отриманими роботами, літаками і іншими подібними іграшками. Важливо, щоб батьки дарували іграшки своїм дітям обдумано, так щоб вони служили їм довго і не обмежували їхню фантазію.

   

Дуже корисні різного роду конструктори і головоломки, різноманітного роду логічні ігри. Саме вони розвивають творче мислення дитини. А деякі з них настільки цікаві, що коли потрапляють до рук дорослих, то їх вже не відірвати від подібного роду дитячих іграшок.

   

Дуже добре, якщо бажання батьків зробити своїх дітей досконалими, співпадає з методами виховання малюків в яслах і дитячих садочках. У такій дитячій установі повинно бути лише мінімум готових іграшок. Звичайно там мають бути олівці, крейда, фарби, пензлики і глина або пластилін для ліплення і зовсім трохи красивих іграшок. Зрозуміло, там мають бути камені, раковини, всілякі шматки дерева, забавні гілочки і пеньки, різного розміру дерев'яні кубики і цегла — обрізки із столярної майстерні. Звісно, усе це повинно бути чистим і гладким, так, щоб при грі з ними дитина не занозила пальці. З такого роду «конструкторами» ваша дитина може придумувати безліч виробів.

   

Звичайно, мають бути і фабричні конструктори, з яких можна зібрати безліч споруд, але їх потрібно використовувати тоді, коли усі можливості будівництва з підручного матеріалу будуть використані.

   

Найважливішими в іграх мають бути уявні об'єкти. З того, що оточує дитину, може бути побудоване що завгодно: багатоповерхові будинки і кораблі, ви можете з дитиною спорудити із швабри коня і пуститися в далеку подорож, з килимка зробити килим-літак і полетіти в казкові країни. Звичайно, основним оповідачем усіх див цих заморських країн будете ви, але, це настільки захоплююче, що дуже скоро ви самі будете такі захоплені грою, що вона буде для вас не менш цікавою, ніж для вашого малюка.

     

А ось ще один приклад творчої гри. На перший погляд в цій грі нічого творчого немає, але це тільки на перший погляд. Гра, в яку батько грав зі своїм маленьким синочком, була найзвичайніша — «в хованки». Першим ховався дорослий і, звичайно, так невдало, що у нього увесь час щось стирчало назовні, то нога, то плече, а то вдавалося заховати голову, а для іншого не вистачало місця. Кожен повинен був ховатися три рази. Наступила черга ховатися малюкові. Він сидів за спинкою крісла і приглушено хіхікав. Але дорослий «нічого не чув і нічого не бачив». Він шукав будь-де, і ніяк не здогадувався заглянути за спинку крісла. «І куди ж сховався мій Юрочка?» засуджував батько, тепер уже підводячи краї килима в кімнаті і заглядаючи в посуд на кухні. Захоплена такого роду пошуком дитина вже давно вийшла із-за спинки крісла і ходила услід за батьком, заглядаючи в банки і пляшки, примовляючи: «І тут його немає. І тут його теж немає»

- «Де ж мій Юрочка»? Тепер вже заглядаючи в черговий черевик у передпокої, примовляв батько в пошуках свого сина. І тут до цього ж черевика потягнулася і ручка його дитини. «А, ось він де»! — несподівано схоплений за руку, малюк голосно реготав. — «А тепер я ще раз сховаюся, а ти пошукай мене» — радісно, ще не вимовляючи правильно слова, попросив його син.

     

Творчі ігри виховують в дітях не лише відповідний цим іграм склад психіки, але і одночасно якщо вони отримують заохочення за свої, нехай невеликі, успіхи, розвиває в них почуття значущості.

     

Дуже велике значення для розвитку творчих здібностей має малювання.

   

Відомо, що малюки, малюючи олівцем або фарбами людину, часто зображують окремі частини тіла непропорційно великими — величезні носи, гігантські долоні з великою кількістю пальців і так далі. У одному з педагогічних курсів, прочитаному навесні 1920 року в Базелі перед вчителями державних шкіл, Рудольф Штейнер продемонстрував, чому можуть навчити дорослих такі малюнки. «Зберіть більше дитячих малюнків і спробуйте розібратися, як дитина зображує руки і ноги. Ви побачите що вона керується внутрішнім почуттям. Можна припустити, що, малюючи профіль, дитина бере за основу його зовнішній вигляд; але тут в наявності злиття воєдино двох джерел душевного переживання. Маленькі зображують не інтелектуальне, а душевне; примітивні зорові враження злиті у них з внутрішнім відчуттям органів і всього тіла. Мені здається, завжди можна розрізнити, що дитина відчула. Наприклад, малюючи рот, вона дивиться на його обрис, але додає ще й зуби, а це вже якимось чином виходить з внутрішнього відчуття цієї частини обличчя.

     

Далі Рудольф Штейнер розкриває зміст цієї особливої здатності людини відчувати зсередини частини свого тіла. У колишні часи вона була властива більшості людей, наприклад, вона дуже сильно виражена в творах давньогрецьких скульпторів, які створювалися в першу чергу не внаслідок вивчення ними моделі, а за внутрішнім відчуттям власних частин тіла. Якщо діти починають малювати фарбами лише у віці дев'яти — десяти років, то в картинках, створюваних ними під впливом уяви, а не під безпосереднім враженням, вони зображають придумані образи, тобто, на їхню творчість все більше починає впливати їх розум, а не почуття.

     

Штейнер вважав важливим, щоб діти починали як можна раніше користуватися крейдою і фарбами, що сприяє розвитку в душі дитини особливих переживань, наповнених фантазією, перш ніж вони будуть заглушені зростаючим інтелектом. Якщо нам вдасться дати дітям пережити в такій формі відчуття частин власного тіла, то тим самим ми допоможемо встановитися гармонії між їх душею і тілом, між душевним переживанням і фізичною діяльністю.

     

Нерідко фантазії дитини пов'язані з її помилковим сприйняттям самого себе, а іноді й інших людей або обставин. У тому випадку, коли інші люди не чують, не розуміють і не приймають її почуттів, так само поступає і вона сама — вона не приймає себе такою, якою вона є, і вдається до фантазій, а в подальшому до брехні. Побачивши це, треба прагнути зрозуміти почуття дитини і приймати їх. У почуттях дитини — її справжня суть. Через відображення своїх почуттів в оточенні дитина буде починати пізнавати і приймати їх. Тільки тоді стане зрозуміло, в ім’я чого була брехня (поведінку дитини, яку вона використовує для виживання). Діти фантазують, бо їм в їх реальному світі важко жити. У дітей може бути безліч фантастичних уявлень, яких в реальності ніколи не було. Для цих дітей — вони реальні, але діти часто приховують це, що нерідко призводить до нез'ясовних вчинків. Такі образні фантазії часто є наслідком почуття тривоги і страху. Це потрібно дуже м'яко і вміло зрозуміти, виявити, щоб дитина могла позбутися від них.