Ведмедик зненацька прокинувся у своєму барлогу, теплому й м’якому… У віконце зазирав місяць, було тихо й трішки страшно самому. І цікаво: що там назовні? чи не трапилося чогось?
   А ще хотілося солодкого, а нічого не було. Навіть торішньої халви. Він з’їв її тієї ночі, коли над барлогом щось голосно брязнуло. Тоді він побоявся виходити. І тепер було цікаво: що ж це був за «брязь»? Може, прилетіли зелені ведмежата з Місяця? А він спав і все найцікавіше проҐавив. Чудеса ж трапляються щохвилини, по всій землі, і може, навіть на Місяці.
   У двері постукали.
   – Ти чого спиш, у нас тут таке діється!
   Це була Білка. Чаю він їй не запропонував, бо чай теж закінчився, навіть холодний.
   Нашвидку сунув лапки у валянки і побіг за Білкою на лісові збори.
   – Там усі вже зібралися, всі, всі! – тріскотіла вона без угаву, як сорока. – Там таке!!!
   На галявині ніде було яблуку впасти. Всі щільно оточили когось, і ведмежа нічого не могло розгледіти.
   – Дайте подивитися хоч одним оком, – канючила стара Зайчиха. – Не кожного дня гостей з Місяця зустрінеш.
   «Зелені ведмежата! – збагнув ведмедик. – Прилетіли-таки!»
   – Він дуже рідкісний, – сказав дядько Лось. – Такий білий і блискучий.
   Ведмедик протиснувся вперед і нарешті зміг роздивитись дивного прибульця. Білий, гладенький, і напевно, холодний – хтозна, яка в них там температура на Місяці, може, там навіть улітку бурульки висять!
   От би такого друга – білого-білого, великого й доброго.
   – Його Холодильником звати! – сказала Лисиця Нора. Так начеб сама бувала на Місяці.
   Ведмедик поглянув на Місяць і побачив, що далеко-далеко падає зірка.
   «Поспішає до когось», – подумав Ведмедик і… провалився в сніжну нору. У вікно світив місяць, було тихо і навіть крізь сон цікаво: що ж там назовні, чи не трапилося чого?
   

Взято из Флибусты, http://flibusta.net/b/310141